За даними Мінсоцполітики, станом на 1 січня 2018 року в Україні на державному обліку перебувало 235 400 осіб з інвалідністю I групи працездатного віку. Питання зайнятості для цієї групи стоїть доволі гостро, адже роботодавцю дуже складно пристосувати робоче місце для працівника, який має серйозні обмеження щодо обсягу та характеру виконуваної роботи. Крім того, є також обмеження, які встановлює для I групи Медико-соціальна експертна комісія – роботодавцю заборонено наймати особу з інвалідністю, яка має протипоказання щодо виконання певної роботи.
Складності також додає переважно мала мобільність цієї групи, що є серйозним викликом для самої особи з інвалідністю – як дістатись до місця роботи або додому, сходити на обід тощо. Тим не менш, 17 401 особа з цієї групи все ж таки працюють, що становить 6,9% від усієї категорії. З них, майже 55% працевлаштованих осіб становлять чоловіки з інвалідністю, і понад 45% –жінки. Варто також зазначити, що працюючі особи з інвалідністю I групи зустрічаються і серед осіб пенсійного віку.
За словами експертки ГПО «Права людини» Людмили Фурсової, особи з I групою інвалідності не є захищеними навіть на підтримуваному ринку праці. Підтвердженням цих слів можуть бути два позови до суду незрячих осіб (I група інвалідності), які були звільнені в 2015 році з підприємства Українського товариства сліпих. Одну людину звільнили через незгоду щодо істотних змін праці, оскільки їй пропонували один робочий день на тиждень. В іншому випадку людину звільнили у зв’язку зі скороченням посади, хоча згідно даних, озвучених в суді, ця посада продовжувала існувати й далі. Матеріали судових справ засвідчують, що не дивлячись на звільнення цих осіб, впродовж півроку в цей же період на підприємство було прийнято 15 нових співробітників.
Інформаційний матеріал був підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках грантового компоненту проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю Правозахисної організації «Права людини» і необов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
