Наталія Мітяєва пересувається на колясці протягом 10 років. За цей час, перебуваючи на пенсії, проходячи реабілітацію, Наталія зрозуміла, що хоче повернутися у професію.
Наталія є віце-президенткою БФ “АІК” та однією зі співзасновниць Urban Space 500 – проекту, який тільки запускаєтьсяй одним із завдань якого є розвивиток міста для людей, щоб кожен із нас міг користуватися його простором. Правозахисна організація «Права людини» поспілкувалась з Наталею про те, яким був її шлях до успіху.
– Розкажіть про себе, звідки ви, де навчались, де живете?
– Мені 40 років, живу в Києві. Маю вищу філологічну освіту. На сьогодні працюю в Експертній службі МВС України Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі. Я судова експертка, проводжу дослідження відеозвукозапису (технічне дослідження матеріалів та засобів відеозапису, дослідження диктора за фізичними параметрами усного мовлення, акустичних сигналів та середовищ, лінгвістичне дослідження усного мовлення).
У мене І група інвалідності, яку отримала внаслідок ДТП 10 років тому. Це була травма хребта, зараз користуюсь коляскою. До аварії вже працювала в ДНДЕКЦ МВС, мала офіцерське звання; через отриману травму мене комісували, за станом здоров’я вийшла на пенсію. Час від часу займалася репетиторством, редагуванням/ коригуванням текстів, перекладами та ін. Досі офіційно не була влаштована на роботі. Зараз поновилася.
– Як же ви повернулися у професію?
Спілкувалася з правильними людьми. Це моя реабілітолог Наталля Грязнова, мої друзі з такими ж проблемами, певна спільнота однодумців, які надихають один одного. У певний момент я вирішила для себе, що, незважаючи на інвалідність, можу успішно займатися тим, чим і до травми, можу виконувати ті ж самі обов’язки, пересуваючись на колясці. Минуло 9 років, і я почала все спочатку як експерт-фоноскопіст.
– Оцініть, наскільки складно було отримати роботу.
– Коли почала дізнаватися, чи візьмуть мене на те саме місце, то деякі колишні колеги відверто злякалися, як же я буду не те, що виконувати свої обов’язки, як узагалі там зможу існувати серед “здорових”. Приємно було те, що керівництво Центру цікавив саме мій професійний рівень. Під час зустрічі спілкувалися зі мною, найперше, як зі спеціалістом, а не як з особою з інвалідністю. Із відділом кадрів були проблеми, є і зараз. Мене взяли тільки на півставки, керуючись тим, що в довідці вказано, що я потребую “стороннього догляду” (моє прохання вказати мені нормативно-правовий акт, яким вони керуються, було проігноровано).
– Що стало вирішальним у формуванні рішення поновитися на роботі?
– Вирішальних було багато чинників. По-перше, бажання відчувати свою незалежність, самостійність, корисність. По-друге, у мене росте дитина, яка має бачити в батьках позитивний приклад. Тому відчувала, що для цього потрібно реалізовувати свій професійний потенціал. А моя робота, моя професія – це те, що дозволяє відчувати свою суспільну цінність. До того ж мене повністю задовольняють умови, які мені запропонували. Службове авто (про що я навіть не мріяла!) часто здійснює трансфер до/з роботи.
– Що складніше, працевлаштуватися чи працювати?
– Насправді, мені було складніше працевлаштуватися, ніж працювати. Крім того, я хочу працювати більше, на повну ставку. Але знову ж таки, спираючись на довідку з МСЕК (що це??), у якій написано, що я потребую стороннього догляду, мене не беруть на повну ставку. Прикро через таку ситуацію. Це – бюрократична перешкода, яку не можу подолати. Що стосується архітектурної доступності установи, де працюю, то з цим все добре. Для мене зробили невеличкий пандус при вході, без перешкод потрапляю в ліфт та будь-яке приміщення. Взагалі, я своє влаштування на роботу називаю соціальним проектом. Все ж маю бажання вирішити питання повної зайнятості та повної інклюзії на робочому місці.
– Що вас надихає?
– Мене надихають люди. Можу з впевненістю сказати, що я люблю людей. Але найбільше мене надихає сім’я, син, якому 13 років.
– Що б ви порадили собі на початку шляху до успіху, маючи існуючий досвід?
– Я б порадила бути сміливішим і відповідальним за себе. Це важливі риси, що дозволяють робити спроби в чомусь новому або по-іншому. Від сміливості та відповідальності залежить успіх.
– Що ви можете порадити людині з інвалідністю, котра шукає роботу?
– Потрібно бути впевненим у собі. А впевненість людина відчуває, коли їй комфортно у тій справі, якою займається. Тому важливо під час пошуку роботи обирати те, що любиш й умієш добре робити, те, що приносить задоволення. Тільки в улюбленій справі можна отримати впевненість та наполегливість. Це і потрібно роботодавцеві, чи не так?
Матеріал був підготовлений за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
