Українські суди практично недоступні для маломобільних груп населення – саме такий висновок зробили координатори Всеукраїнської кампанії «Правосуддя без бар’єрів», оприлюднивши результати моніторингу 72 українських судів у 16 областях України. Окрім фізичних бар’єрів, є чимало безглуздих правил і заборон, які ускладнюють для громадян реалізацію свого права на справедливий суд.
Понад 50 % наших співвітчизників є маломобільними. Іншими словами, питання доступності (архітектурної, інформаційної), стосується кожного другого жителя України. І немає таких родин, які хоча б один раз у житті не зіткнулися із бар’єрами на своєму шляху.
Суд має бути доступним. Це не кафе і не магазин, які завжди можна підібрати під свої можливості й смаки.
Тож під час моніторингових візитів перевірялися очевидні критерії доступності: безперешкодний вхід до будівлі суду, вільне пересування в приміщенні суду, простоту перепускної системи, можливість відвідувачами користуватися санвузлом тощо.
Зокрема, за результатами моніторингу 72 судів, виявилося:
- у 19 судах немає доступних елементів інформування про об’єкт
- тільки 29 судів обладнані пандусами, із них – 12 відповідають вимогам Державних будівельних норм (ДБН)
- в 46 судах встановлені рами металошукачів та турнікети
- 69 будівель суду неодноповерхові, із них – 65 не обладнані ні ліфтами, ні підйомниками
- звичне для українських судів – завузькі двері, у 46 судах двірні пройми мають пороги понад встановлених норм
- завузькі коридори, найчастіше – з порогами та перепадами
- недоступні канцелярії судів
- у 60 судах санвузли не позначені, дуже часто доступ відвідувачів до вбиралень обмежений.
«Розпочинаючи нашу кампанії, ми очікували подібні результати. Однак моніторинг доступності українських судів нам дав не тільки кількісні показники. Інформуючи про перебіг нашої кампанії, ми до неї привернули увагу ЗМІ, громадськості, і, безперечно, працівників суду та судової адмінстрації. Ми сподіваємося, що інформаційний тиск вплине на відповідальних за організацію безперешкодного доступу до суду, що допоможе змінити ситуацію», – зауважує співкоординатор кампанії «Правосуддя без бар’єрів», координатор проектів правозахисного центру «Поступ» Юлія Красільникова.
Під час кампанії «Правосуддя без бар’єрів» були виявлені й інші цікаві спостереження. Так, забороняється проведення фотозйомки саме в приміщеннях суду (однак законодавчо це жодним документом не регламентовано).
Майже у третини відвіданих установ (23) є власні правила допуску громадян до приміщень суду. Зокрема, в деяких судах забороняється джинсовий одяг, «з відкритими частинами тіла та без взуття», «ляпанці», «сильно забруднений одяг», одяг, який не сумісний з місцем перебування, цирковий, театральний чи маскарадний одяг.
«Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Та, виявляється, суди самі вирішують, хто достойний звертатися до них… Є чимало обмежень, які можуть стати причиною недопуску до суду. Так, в одному із сімферопольських судів забороняється пропускати осіб з візками та велосипедами. При цьому, формально не зроблено ніякого виключення для осіб, які пересуваються на візку чи для осіб із дитячими візками.
Є також чимало безглуздих обмежень щодо зовнішнього вигляду відвідувачів суду, стилю одягу, охайності, чистоти… А якщо у людини, окрім джинсового, немає іншого одягу, чи може це стати причиною порушити право на звернення до суду? Невже українські суди хочуть встановити дрес-код і для відвідувачів?» – наголошує Олена Луньова, співкоординатор кампанії «Правосуддя без бар’єрів», юрист Мережі правових приймалень Криму.
У рамках кампанії «Правосуддя без бар’єрів» планується подати позов та змусити один з районних судів Сімферополя створити належні умови для доступу до приміщення суду людей з інвалідністю. Позивачем є людина з інвалідністю (пересувається на візку). Чоловік не зміг потрапити в приміщення суду без сторонньої допомоги через відсутність такої можливості в будівлі суду.
«Доступність є інструментом реалізації прав громадян України. Якщо люди не мають можливості потрапити до приміщення суду – це обмежує їх право на судовий захист та породжує дискримінацію. Якщо позивач готовий йти до кінця у захисті своїх прав, то Фонд стратегічних справ Української Гельсінської спілки буде його підтримувати»,– каже Михайло Тарахкало, директор зі стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ).
Водночас проблему доступності можна поступово вирішувати, якщо є її розуміння й шукаються шляхи вирішення, зазначають учасники кампанії. Так, під час візитів вони відзначали, що людське ставлення й здоровий глузд працівників суду дозволяють прибирати купу перешкод.
«Дарницький суд м. Києва, де відбувається прийом громадян, – наразі є архітектурно недоступним, та його будівля дозволяє бути обладнаним всіма елементами доступності. Під час моніторингового візиту охоронець суду спілкувався чемно, надав допомогу в підйомі сходами до приміщення суду. Спочатку спробував заперечувати щодо фотографування об’єктів приміщення суду, однак на аргумент, що для заборони немає підстав, одразу дозволив. Він професійно виконував службові обов’язки», – зазначає учасник кампанії, головний спеціаліст Національної Асамблеї інвалідів України (НАІУ) Володимир Азін.
