У січні 2016 року до Хмельницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувся громадянин М. з проханням призначити йому адвоката для складання процесуальних документів та представництва інтересів у суді в справі щодо визнання незаконною відмови Міністерства оборони України виплатити йому одноразову грошову допомогу як інваліду війни.
Як розповів чоловік, 01.03.2012 року йому встановили ІІ групу інвалідності, яка була пов’язана із захворюванням, отриманим під час проходження військової служби. Згодом, 29.10.2014 року, йому встановили ІІ групу інвалідності, пов’язану з виконанням обов’язків військової служби.
На звернення до Хмельницького обласного військового комісаріату про надання одноразової грошової допомоги від 15.12.2015 року чоловік отримав відмову. Свою відповідь у комісаріаті пояснили тим, що Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі Порядок № 975), поширюється лише на осіб, яким групу інвалідності вперше встановлено після 01.01.2014 року.
Відповідно до доручення № 9 від 20.01.2016 року адвокатом клієнта було призначено Наталію Свірневську, яка підготувала адміністративний позов до Міністерства оборони України про визнання незаконною відмови виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду війни та стягнення 243000 тис. грн.
У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. У письмових запереченнях він, зокрема, зазначив, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення такого права. Оскільки позивачу інвалідність встановлена 01.03.2012 року, а він звернувся із заявою про її реалізацію 22.09.2015 року, встановлений строк ним пропущено. Якнаголошував відповідач, громадянин М. отримав травму у 1971—1975 рр., на цей час законодавство не передбачалозазначеної виплати. Крім того, рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги приймає спеціальна комісія. Проте до цієї комісії документи про призначення позивачу одноразової грошової допомоги не надходили, відповідно й рішення Міністерство оборони України по суті заяви не приймало. Ще один аргумент відповідача полягав у тому, що позивач не надав усіх документів, необхідних для призначення допомоги, а саме — документа, що свідчив би про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального або адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення інших діянь.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував норми законодавства.
Відповідно до частини першої ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі — Закон №2011-ХІІ ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі — одноразова грошова допомога) — гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІодноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Таким чином, за умовами наведеної норми Закону №2011-ХІІ, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.
Суд врахував, що відповідно до п. 3 Порядку №975 (чинного на момент звернення позивача з приводу виплати допомоги) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до п. 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов’язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, зважаючи на наведені норми, позивач отримав з 01.03.2012 року, а протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, за умови встановлення вищої групи чи іншої причини інвалідності, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, він мав право на проведення виплати з урахуванням раніше виплаченої суми.
На час подання позивачем заяви щодо виплати одноразової грошової допомоги механізм розгляду такої заяви визначався Порядком №975. Так, у п. 2 Порядку №975 зазначено, що особам, які мали право на отримання одноразової грошової допомоги до набрання чинності цього Порядку, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги. Тобто одноразова грошова допомога повинна призначатись і виплачуватись в порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Як зазначалось вище, позивач отримав право на призначення вказаної допомоги з 01.03.2012 року, а тому має право на її призначення та виплату згідно з Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. №499 (далі — Порядок №499).
Відповідно до п. 3 Порядку №499 особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військкомату (далі — уповноважений орган) такі документи:
– заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності;
– довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва);
– копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
– довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності;
– копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім’я та по батькові і місце реєстрації;
– копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Суд звернув увагу на те, що подання позивачем заяви та доданих до неї документів повністю узгоджується із вимогами п. 3 Порядку №499.
Відповідно до п. 7 Порядку №499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів (тобто відповідач) приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Судом встановлено, що листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.11.2015 року №248/3/6/3548, за підписом начальника управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації, позивачу через Хмельницький обласний військовий комісаріат повідомлено про відсутність підстав для розгляду поданих ним документів та про відсутність права на виплату вказаної допомоги. Однак лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України не можна розцінювати як рішення Міністерства оборони України про результати розгляду заяви позивача. У Міністерстві оборони України рішення (у формі протоколу, який подається для затвердження Міністру оборони України) щодо призначення чи відмови у призначенні одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Проте до зазначеної комісії документи щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги не надходили, відповідно рішення Міністерство оборони України по суті заяви не приймало.
Таким чином, заява позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку із отриманням ІІ групи інвалідності Міністерством оборони України у встановлені законодавством порядок та строки не розглянута, тому відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка призвела до порушення прав позивача.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що у поданій заяві позивач не ставив питання про виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975 (як про це йдеться у листі Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.11.2015 року №248/3/6/3548), а лише просив виплатити йому таку допомогу у зв’язку із отриманням ІІ групи інвалідності (травма та захворювання, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби). А така заява підлягає детальному розгляду та наданню оцінки відповідачем на відповідність чинному законодавству згідно з Порядком №499. Водночас суд не може зобов’язати відповідача здійснити призначення допомоги та виплату коштів за обставин, коли достеменно не встановлено, що усі подані позивачем документи є належним чином оформлені, а їх перевірка уповноваженим органом — завершена.
Окрім того, суд звернув увагу сторін на те, що ІІ група інвалідності позивачу вперше встановлена 01.03.2012 року, тому призначення і виплата одноразової грошової допомоги у зв’язку з інвалідністю може відбуватися відповідно до Порядку №499, а не відповідно до Порядку№975. Встановлення позивачу ІІ групи інвалідності з іншої підстави 29.10.2014 року помилкового сприймається позивачем як виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядком №975, оскільки вказаний факт стався після спливу двох років від первинного встановлення інвалідності. Отже, правові підстави для проведення виплат позивачу в розмірі, визначеному Порядком №975, відсутні.
Суд також проаналізував іншіаргументи представника відповідача, наданіяк заперечення на позовну заяву. Так, безпідставними визнано посилання на ч.8 статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній з 04.07.2012 року), згідно з якою особи, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. На момент набуття права на отримання одноразової грошової допомоги позивачем (01.03.2012 р.) Закон №2011-ХІІ не містив такого обмеження, а тому воно й не може бути поширене на спірний випадок.
На думку суду, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена ч. 2 ст.16 Закону №2011-ХІІ, та у відповідних розмірах, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов’язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто з моменту встановлення позивачу інвалідності. Тому вказівка на те, що позивач отримав травму у 1971—1975 рр. і на час отримання ним травми законодавством не було передбачено такої виплати, не відповідає вимогам законодавства щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, постановою від 17 травня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яке не розглянуло заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відтак зобов’язав розглянути цю заяву відповідно до Порядку №499.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27.07.2016 року зазначена вище постанова суду залишена без змін.
