Частка працевлаштованих жінок з інвалідністю працездатного віку складає 27,3% при 25,6% серед чоловіків з інвалідністю працездатного віку. Тобто диспропорція між згаданими двома показниками складає 1,7% на користь жінок.
Проте загальна оцінка гендерної ситуації на ринку праці, зроблена тільки на основі співвідношення загальних даних про кількість працевлаштованих осіб, не в повній мірі відображає ситуацію. В Україні жінки традиційно отримують меншу зарплатню, ніж чоловіки. А жінки з інвалідністю фактично перебувають потенційно в стані подвійної дискримінації через інвалідність та стать.
Жінки більш активно ходять на інтерв’ю з роботодавцями, частіше виставляють свої резюме на сайтах з працевлаштування, а також частіше їх надсилають до роботодавців. Можна припустити, що жінки з інвалідністю більш гнучко сприймають пропоновані умови працевлаштування, погоджуються на пропоновану заробітну плату, навіть якщо вона нижче очікуваної або близька до мінімальної. Іншою проблемою є те, що значна кількість вакансій, які пропонуються для працевлаштування осіб з інвалідністю, і які «традиційно вважаються жіночими», є низькокваліфікованими – прибиральниця, двірник тощо.
Відповідно, треба визнати, що жінці з інвалідністю важче влаштуватися на посаду з конкурентною заробітною платою та можливістю професійного розвитку, ніж чоловіку з інвалідністю. Та навіть в таких умовах відсоток працевлаштування жінок з інвалідністю є вищим.
Інформаційний матеріал був підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках грантового компоненту проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю Правозахисної організації «Права людини» і необов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
