В Україні відбувають покарання 1 516 осіб, засуджених на довічне ув’язнення.
Серед них, на жаль, чимало тих, хто опинився у в’язниці за спірним обвинуваченням. Така ж ситуація і з іншими в’язнями, що відбувають покарання строком від 5 до 15 років, кримінальні справи проти яких було сфабриковано на підставі вибитих з підозрюваних зізнань у скоєнні тяжкого злочину або ж сумнівних доказів. На вимогу коаліційної угоди демократичних парламентських фракцій народні депутати запропонували нові механізми перегляду таких вироків. Нині у Верховній Раді зареєстровано три законопроекти, спрямовані на вирішення вказаної проблеми, які варто проаналізувати.
Відмова від послуг прокуратури
Перший — законопроект №2033а “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок)” — надає можливість особам, засудженим за старим, родом з радянського минулого КПК, можливість оскаржувати за допомогою адвоката свої вироки до 1 січня 2017 року. Адже прокуратура, яка повинна передавати їхні справи на перегляд до суду за нововиявленими обставинами, цього не робить, і встановлення справедливості затягується на роки.
— Насправді, хибною є сама система, за якою захист змушений звертатися за встановленням справедливості до сторони державного обвинувачення, тобто прокуратури, яка наполягала на винесення судом найсуворішого виду покарання, а тепер фактично має визнати незаконність своїх дій, — зазначаєексперт Центру політико-правових реформ з судівництва Роман Куйбіда. — Законопроектом № 2033а надається право звернутися до суду з вимогою переглянути справу особам, які були засуджені за старим КПК та відбувають покарання. Розгляд такої скарги має здійснюватися за правилами апеляційного перегляду в апеляційному суді в межах юрисдикції якого особа відбуває покарання.
Разом з тим цей проект закону містить виключний перелік підстав для перегляду вироків стосовно засуджених осіб, щоб із запровадженням додаткового механізму перегляду справ недопустити значного збільшення навантаження на суди. Так, вирок підлягатиме перегляду, якщо він ґрунтується на свідченнях, отриманих внаслідок порушення права не свідчити проти себе та свідченнях, отриманих від особи як свідка і надалі використаних для її обвинувачення і засудження, а також на підставі викривлених обставин, які очевидно не відповідають доказам у справі.
Фахівці звертають увагу на необґрунтованість зауважень до законопроекту науково-експертного управління парламенту. Спеціалісти управління вважають, що подібні справи можна переглядати в провадженні за нововиявленими обставинами. “Процедура щодо нововиявлених обставин застосовується лише в тих випадках, коли певні факти не були відомі суду на момент ухвалення вироку. Звідси назва — “нововиявлені обставини”. А у випадку запропонованої проектом закону процедури всі факти порушень і зловживань, які зумовили незаконне засудження, були відомі суду від обвинувачених і їхніх захисників. Вони (ці обставини) не є новими і на них не поширюється існуюча процедура” — констатує експерт Центру політико-правових реформ Олександр Банчук.
Залучення Омбудсмена
Другий законопроект — №2107 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розширення підстав для перегляду судових рішень у кримінальному провадженні Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та/або Верховним Судом України” — також пропонує встановити механізм забезпечення перегляду вироків, але шляхом надання Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини права на звернення із відповідним поданням до суду в касаційному порядку.
Така система працює в сусідній Польщі. Однак її запровадження в Україні на даному етапі ускладнюється тим, що апарат Уповноваженого з прав людини надмірно завантажений роботою. Тому існують сумніви, чи вистачить його працівникам сил та можливостей впоратися з новими обов’язками. Адже подібних випадків незаконного засудження в Україні чимало. Лише серед довічників, за свідченнями правозахисників, понад 100 осіб перебувають за ґратами незаконно.
Проте такий механізм можна буде застосовувати в майбутньому задля виправлення судових помилок, вважає Роман Куйбіда. З ним погоджується правозахисник, координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко, який зазначає, що в ситуації, коли суди, навіть після ухвалення нового демократичного КПК, продовжують виносити менше 1% виправдувальних вироків, повинен діяти постійний механізм перегляду вироків.
— Чому ситуація із збільшенням кількості незаконно засуджених — таких, як Максим Дмитренко, Олександр Рафальський, Володимир Панасенко та багато інших— погіршилася в останні роки? Тому що після проведення судової реформи 2010 року було скасовано процедуру перегляду Верховним Судом справ у порядку виключного провадження. Прокуратура, яка повинна виявляти такі справи та передавати їх до суду, не поспішає йти назустріч незаконно засудженим. Тому невинно засуджені люди продовжують гнити в тюрмі, як у могилі, — додає Андрій Діденко.
Пом’якшення покарання
У Верховній Раді зареєстровано також третій законопроект — №2292 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням”, — який стосується гуманізації окремих норм кримінального законодавства. Йдеться про пом’якшення покарання для довічників, які в Україні повинні перебувати у в’язниці до смерті. Такий механізм діє у 32 країнах світу: Албанії, де максимальний строк покарання 25 років, Вірменії (20), Австрії (15), Азербайджані (25), Бельгії (15 з розширенням до 19 або 23 років для рецидивістів), Болгарії (20) тощо.
Сама ця ініціатива враховує вимоги міжнародних стандартів. Починаючи з 1976 року Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив низку резолюцій і рекомендацій щодо довгострокового і довічного вироків ув’язненим, які включають у себе норми щодо можливості умовно-дострокового звільнення всіх категорій засуджених. Крім того, така вимога є складовою норми, що закріплена у практиці Європейського Суду з прав людини щодо статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Нині редакції статей 81 та 82 Кримінального кодексу України не вирізняють правила застосування умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини строку покарання м’якішим до засуджених на довічне ув’язнення. Тому законопроектом пропонується внесення таких змін.
Також трапляються випадки, коли найвищу міру покарання присуджують тим особам, які були спільниками вчинення злочину, однак не вчиняли вбивства, а лише слідкували за переміщенням жертви чи, приміром, винаймали помешкання для її вбивці. Тому зміни до статей 64 та 68 КК України покликані удосконалити процедуру призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, виключивши можливість засудження цього на це покарання осіб, які обвинувачуються у вчиненні підготовки чи замаху на злочин, а також посібників, які безпосередньо не брали участі у вчиненні злочину. Це забезпечить запровадження більш диференційованого підходу до вибору покарання та дотримання принципу справедливості й захисту вразливих категорій злочинців.
— Звісно, в суспільстві неоднозначне ставлення до таких законодавчих ініціатив, адже люди вважають, що у в’язниці сидять злочинці. Хоча, коли починаєш питати їх про рівень довіри до правоохоронних органів та судової системи в цілому, вони змінюють свою думку, — зазначає експерт ГО “Комітет захисту прав незаконно обвинувачених” ЮліяВасиленко. — За роки роботи адвокатом мені довелося бачити чимало обвинувальних вироків судів, які були винесені на підставі свідчень та експертиз на користь підсудного, а не навпаки. Але, на жаль, цього ніхто не перевіряє. Тому слід запровадити відповідні механізми перегляду таких справ.
Відповідні законопроекти вже внесено на розгляд Верховної Ради. З їх ухваленням Україні, на думку правозахисників, вдасться не лише наблизитися до європейських стандартів у царині захисту прав людини, а й встановити справедливість для багатьох невинно засуджених осіб.
Джерело: Дзеркало тижня
