Відповідно до ст.1233 Цивільного Кодексу України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок її смерті.
Право на пред’явлення позову у особи про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорюванні.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Однією з особливостей заповіту як правочину є те, що він водночас може бути віднесений і до нікчемних, і до оспорюваних правочинів. Тому попри віднесення таких заповітів до нікчемних, вони можуть визнаватися недійсними в судовому порядку.
Заповіт може бути визнано нікчемним з часу його укладення за умови , якщо:
– заповіт уклала особа, яку визнано в судовому порядку недієздатною;
– заповіт уклала особа, яка не досягла віку заповідальної дієздатності;
– заповіт укладено через представника;
– заповідач не підписав особисто заповіт і за його проханням заповіт не підписаний іншим громадянином у випадках передбачених законодавством;
– за проханням заповідача заповіт підписано особою, яка не мала права його підписувати;
– заповіт посвідчений особою, якій чинне законодавство таких повноважень не надає.
Заповіт може бути визнано недійсним судом з підстав, які були встановлені і після відкриття спадщини, а саме:
– встановлення обставин, які спотворили волю заповідача на момент укладання заповіту ( насильство, обман, помилка);
– встановлення факту, що на момент складання заповіту заповідач не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Заповіт може бути визнано недійсним також і в певній частині, якщо:
– заповідач позбавив права на спадщину обов’язкових спадкоємців;
– розпорядився всім майном, хоча йому належала лише частка ;
– умови отримання спадщини, визначені в заповіті, суперечать законодавству.
При вирішення питання про визнання заповіту недійсним, в судовій практиці якщо в заповіті є помилки або неточності, які самі по собі не суперечать правилам вчинення правочину чи формі правочину, то такий заповіт, як правило, не може бути визнаний недійсним за таких підстав.
Наприклад заповіт нотаріально посвідчений і в ньому не зазначені місце й час його укладення, то це необхідно відносити до помилки нотаріуса, але помилки, яка може бути виправлена, оскільки нотаріуси зобов’язані реєструвати вчинювані нотаріальні дії у відповідних реєстрах нотаріальних дій, а відомості про посвідчення заповіту мають вноситись також до комп’ютерної бази даних – Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ.
Але, якщо в заповіті відсутня дата його посвідчення, то ця обставина має правове значення, коли існують інші заповіти, складені від імені спадкодавця або стосовно особи є відомості про її недієздатність під час посвідчення заповіту, а при відсутності такої інформації немає підстав для визнання такого заповіту недійсним з причин відсутності дати.
