Журналістика – це одна з найуніверсальніших професій. Це ще раз доводить Наталія Рассолова, журналістка за освітою, асистент режисера. Суспільного телебачення за професією. Незважаючи на те, що дівчина не має однієї кінцівки, вона є успішним агентом змін, виховує доньку та завжди на ділі доводить, що є справжнім професіоналом. Правозахисна організація «Права людини» поспілкувалась з Наталією та дізналась з перших вуст, як досягти успіху в сучасному конкурентному суспільстві.
– Наталіє, розкажіть про себе, про те, де живете, де працюєте, яку освіту маєте?
– Я живу та працюю в Києві, на Суспільному телебаченні асистентом режисера. За освітою я журналіст. Моя робота цікава та перспективна. Проте на цьому зупинятись не збираюсь. Аби досягти більшого, прагну докласти багато зусиль, навчатись новому та самовдосконалюватись. Однак поки на все не вистачає часу.
Зважаючи на вашу діяльність розумію, що вам буде цікаво дізнатися про мою інвалідність. Тому відповім одразу, що маю ІІІ групу інвалідності з дитинства у зв’язку з відсутністю правої верхньої кінцівки.
– Як ви обрали свою професію?
– Професію обрала давно. Ще в школі я дуже любила писати, а в певний час відчула, що хочу бути журналістом. Отримавши вищу освіту, почала працювати у цій сфері, а згодом мені запропонували посаду режисера (режисера чи асистента режисера?).
– Ця посада вже трохи вища за журналіста, чи не так?
– Я би не сказала, що вона вища, вона інша. І журналістика і режисура, коли мова йде саме про телебачення, відбуваються на одній кухні. Просто інший напрямок.
– Наскільки складно було працевлаштуватися?
– Працевлаштуватися було не зовсім складно. Це було давно, перешкод як таких не відчула. Проте зараз стикаюсь із певними складнощами, коли намагаюсь (може намагалась потрапити? Складається враження, що Наталія намагається піти з суспільного. Можливо, Наталія і хотіла сказати саме про це. Будь ласка, зверніть увагу)потрапити на більш рейтингові телеканали. У кожного свої вимоги та умови, на які я просто не можу погодитись. Це не пов’язано з моєю інвалідністю. Скоріше з тим, що є дитина. Для мене важливо знайти компроміс із працедавцем, в деякій мірі потрібно, щоб під мене підлаштовувались. А таких знайти непросто.
– Чи довелося вам боротися за своє право на працевлаштування на рівні з іншими?
– Звичайно, що протягом мого професійного шляху були певні моменти, де виникали труднощі. Наприклад, коли робота була пов’язана з комп’ютером, то роботодавці дивилися дещо прискіпливо. Не розуміли, як я буду працювати однією рукою. З мого боку це були переконання у зворотному. Та й взагалі у подібних випадках прошу, щоб зі мною говорили прямо.
– Що складніше, працевлаштуватися чи працювати?
– Для мене складніше працевлаштуватися, так би мовити закріпитися.
– З якими складнощами стикаєтесь під час роботи, та як їх долаєте?
– Напевне, це перш за все ментальні проблеми. Тому що працедавець, не знаючи мене, не особливо то й вірить у якість моєї роботи і на що я здатна. Якщо ж мені надають таку можливість, я доводжу, що це в моїх силах.
– Що (хто) вас надихає?
– На даний момент мене надихає моя донька. Я хочу, щоб вона пишалася своєю мамою, хочу стати прикладом для неї. До того ж, мене оточують певні люди, які в мене вірять і підтримують.
– Що б ви порадили собі на початку шляху до успіху, маючи вже існуючий досвід?
– Я би порадила бути ще більш впевненою в своїх силах, мати більше віри в те, що я можу щось змінити.
– Що ви можете порадити людині з інвалідністю, котра шукає роботу?
– Теж саме, що й собі. Насправді все пізнається в порівнянні. Не зупиняйтесь, не здавайтесь, в жодному разі не шукайте виправдань, будьте сильними та мудрими. Надихайтесь і надихайте інших!
– І останнє питання, хто така Наталія Рассолова?
– Хм… Це цікава людина, яка ще не розкрилась так, як того хотіла би сама. Любить самокритику та самоаналіз. Наталія ще шукає себе та нові можливості для розвитку.
Матеріал був підготовлений за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
