Працевлаштування людей з інвалідністю в Україні – чи не найболючіше питання, яке потрібно вирішувати першочергово. Ефективно реалізовувати свій професійний потенціал мають можливість лише 26,2%, за офіційними даними 2017 року. Статистика виглядає як темрява, в якій не хочеться рухатися вперед. Але в цій темряві є світлі вогники, одним з яких є Дарія Коржавіна, журналістка «Громадського радіо», яка змогла реалізуватися у житті, і є яскравим прикладом того, що людина з інвалідністю (Дарія має порушення зору) може займатися улюбленою справою.
– Дарія, розкажіть про себе, про те, де живете, де працюєте, яку освіту маєте?
– Я живу у Києві, за фахом журналістка, наразі я вдома за сімейними обставинами, але взагалі місце працевлаштування це «Громадське радіо». Планую далі навчатися, тому що відчуваю, що для подальшої роботи і реалізації моїх задумів потрібен в освіті якийсь мікс політології та юриспруденції.
– А володієте іноземними мовами?
– Так, окрім англійської знаю шведську. Зараз дійшла 2-го рівня. Іспанську вивчала, але дуже шкода, що мало і нині мало що пам’ятаю. Обов’язково мрію повернутися до мов і ще вивчити якусь, наприклад, арабську.
– Даріє, як ви обрали свою професію?
– Знаєте, я якось з самого початку знала, що хочу бути журналісткою, тому що мені завжди боліли гострі соціальні питання. Завжди хотілося висловлюватися, не могла мовчати, це була моя внутрішня потреба, яку необхідно було реалізувати. Розмірковувала і над професією психолога, і музиканта, але все ж таки вважаю, що журналіст, це така професія, на яку варто вчитися. До того ж в цій професії є такі тонкощі, які аматорам просто не відомі. І мені захотілося про них дізнатися.
– Наскільки складно було працевлаштуватися? Якщо можете, дайте оцінку.
– Було не важко. Чому не важко, тому що у нас університет такий. Наприклад, Андрій Куликов у нас вів майстер-класи. І взагалі, у нас були такі викладачі, які бачать, як ти навчаєшся. Якщо ви наполегливі, якщо берете участь в різноманітних проектах, якщо це ваша спеціалізація, то обов’язково хапайтеся за будь-яку ниточку, яка потім вас виведе у світ. І в журналістиці ви маєте щось показати, щоб вас взяли. І я прийшла вже зі своїми готовими проектами. І коли мої роботодавці подивилися на це і сказали: «Добре. Давай ти поки що повчишся писати новини для випусків в ефір, а потім, якщо все буде добре, ми тебе візьмемо». Це був «Голос столиці», мене тоді не взяли, але не з причини інвалідності, а тому що змінювалося керівництво, і мене вподобали в іншому місці.
– Чи довелося вам боротися за своє право на працевлаштування на рівні з іншими?
– Ні, не доводилося. Можливо в моїх пропозиціях і моєму досвіді було щось унікальне, тому конкуренції я не відчула.
– Що складніше, працевлаштуватися чи працювати?
– Мені здається, коли ти любиш свою роботу, і ставишся до неї, не просто як до роботи, а до способу життя, то складніше все ж таки працевлаштуватися, тому що постає необхідність доводити, що тебе варто взяти. А потім вже, коли працевлаштовуєшся, коли знаходиш своє місце, то улюблена справа не може бути складною.
– З якими складнощами стикаєтесь під час роботи, та як їх долаєте, зважаючи на те, що маєте інвалідність по зору, і працюєте у такій сфері як журналістика?
– Знаєте, мене інколи питають: «Напевне ваша найбільша мрія – це почати бачити!», але є такі моменти, коли у мене реально з’являється думка: «Я хочу це побачити»! Найскладніше в моїй роботі, те, що потребує найбільше часу. Монтування самої програми. Тому що людям з зором у цьому плані набагато легше, і вони витрачають менше часу. Я ж витрачаю дуже багато часу на таку роботу. Мені, якщо я поставила десь не там курсор, доводиться перемотувати назад і заново його встановлювати, і так може бути по декілька разів. До того ж я абсолютна перфекціоністка, і мені завжди потрібно щоб все було ідеально.
– Може варто використовувати якесь спеціалізоване програмне забезпечення?
– Не знаю такого. Працюю в Sound Forge, використовую Reaper, мені нормально. В будь-якому разі, працювати з клавіатурою з подібним матеріалом буде завжди повільніше ніж з мишкою. Коли бачиш на моніторі ці звукові хвилі, то видно, коли є підвищення, коли пониження. І можна більш точніше поставити позначку в потрібному місці. А мені ж треба прослуховувати кожен момент, щоб розуміти, наскільки рівно йде звук.
– Даріє, а з приводу інфраструктури, під час пересування містом, є якісь складнощі?
– Добре, що студія знаходиться недалеко від метро, до того ж на Хрещатику є і світлофор озвучений, можна і дорогу перейти. А в цілому складнощі з інфраструктурою в місті є. І я їх відчуваю. Цікаво те, що люди на візку вважають, що нам складніше (прим. людям з інвалідністю по зору), а ми вважаємо, що складніше людям на візку. І я реально не уявляю, як вони пересуваються. До речі, у мене з дитинства завжди виникало питання: «Навіщо придумали сходи, чому не можна було зробити гірочки, навіщо потрібно робити бордюри»? До того ж я обожнюю носити підбори. Але ці дороги, на яких пошкоджується взуття, мене просто «вбивають». Дорога від зупинки маршрутки до метро «Дарниця», в такому стані, що просто миттєво зношується накінечник тростини об глиби, стираються підбори. Просто жах. Хоча дорога сама по собі пряма, вона зручна для мене.
– Що (хто) вас надихає?
– Завжди боюсь таких запитань. Тому що кожного разу думаю, що ж відповісти. Знаєте, мене надихає сама можливість бути корисною, дуже надихають мої інтереси. Наприклад, мої заняття шведською. Після кожного заняття я виходила якоюсь оновленою, неймовірні відчуття. Мене дуже розряджає те, що я «ролевикиня». Коли люди чують про це, завжди дивуються, що ж це таке? Я граю в рольові ігри живої дії. Це майже театральне дійство. Є майстри, які прописують сюжет. Ви перевдягаєтесь в персонажа з книги, або з фільму, або ж взагалі з якогось альтернативного вигаданого світу. Ви прописуєте свою життєву історію. І ви можете зробити, наприклад, те, що не можете зробити в реальному житті.
– Що б ви порадили собі на початку шляху до успіху, маючи існуючий досвід?
– Я б порадила собі працювати над собою. Завжди люблю знаходити щось нове у будь-чому, над чим можна подумати і попрацювати. Також порадила б ще більше старанності і зібраності, і ніколи не губити оптимізму.
– Що ви можете порадити людині з інвалідністю, котра шукає роботу?
– В першу чергу раджу накопичувати ще з навчання те, з чим можна йти працевлаштовуватись. Не важливо хто ви за професією, робіть свої проекти у ваших напрямках, які можна принести на співбесіду і сказати: «Ось, у мене є це і я хочу це зробити»!
– І останнє питання, хто така Дарія Коржавіна?
– Це жінка, журналістка, мама, активістка, це згусток енергії, який завжди крутить в одному місці, щось вигадує і щось хоче робити, більше і більше.
Матеріал був підготовлений за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
