Для забезпечення людей з інвалідністю робочими місцями, європейське суспільство розпочало роботу за багатьма напрямками. Безумовно, одним з найважливіших таких напрямків є стимулювання роботодавців до найму працівників з інвалідністю. Гарантії, які європейські країни надають роботодавцям, зумовлюють ріст зайнятості серед людей з інвалідністю, не порушуючи інтереси тих, хто їх наймає.
Кількість людей з інвалідністю в Європі країні досить велика. Європейський Форум з Питань Інвалідності оцінює кількість таких громадян в країнах Європейського Союзу приблизно в 37 мільйонів осіб або 10% всього населення. Ці дані підтверджують, що люди з інвалідністю є значною частиною населення в кожній країні.
В більшості Країн ЄС, як відомо, існує квота на робочі місця для громадян з інвалідністю. В таких країнах як Німеччина, Франція та Угорщина зобов’язані виділяти квоти для найму людей з інвалідністю організації з більш ніж 20 працівниками. Розмір квоти становить 5-6%. В Польщі і Австрії така квота діє, якщо в організації зареєстровано 25 працівників і більше. В Іспанії мінімальне число співробітників організації, яка підпадає під обов’язкове квотування – 50, при цьому квота становить 3%. Деякі держави стимулюють роботодавців працевлаштовувати людей з тяжкими формами інвалідності або тих, які не мають досвіду роботи. Так, наприклад, працевлаштування людини на візку або людини без досвіду роботи, може прирівнюватися до працевлаштування двох або трьох осіб з інвалідністю.
Фінансові стимули для роботодавців використовує більшість країн ЄС. Підтримка у вигляді субсидування заробітної платні присутня в усіх країнах, однак не всі служби працевлаштування нею користуються. Хоча це і явний стимул, але до нього вдаються лише в останньому випадку і на короткий термін, від 4 до 6 місяців.
В більшості португальських служб субсидування використовується в перші 3 місяці.
В Голландії субсидії призначаються на основі продуктивності. Наприклад, якщо людина працює 38 годин, але продуктивність становить 50%, то тільки 50% заробітної плати субсидується. Тут важливим інструментом переконання роботодавців є законодавство з потужними фінансовими стимулами. Наприклад, якщо компанія бере на роботу молодого робітника з інвалідністю, то на все його життя звільняється від виплат по його листкам непрацездатності. Для інших людей з інвалідністю цей термін складає 5 років.
У Фінляндії використання субсидій залежить від ступеня інвалідності та періоду, під час якого отримувач був без роботи. Заробітні плати людей з інвалідністю зазвичай субсидуються протягом двох років з можливістю подовження ще на два роки.
Можемо зробити висновок, що фінансові стимули існують в усіх країнах, але бюрократичні бар’єри заважають їх застосуванню. Тим не менш, роботодавцю зазвичай виплачується якась компенсація за меншу продуктивність праці людини з інвалідністю. Іноді роботодавець взагалі не виплачує заробітну плату. За це береться держава. Шляхів вирішення проблеми дуже багато. Українцям залишилося лише вибрати найбільш підходящий для себе.
Стаття була підготовлена за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
