ГПО «Права людини» вирішило проаналізувати французький досвід працевлаштування осіб з інвалідністю та представити вашій увазі позитивні досягнення країни у цій сфері..
У Франції проживає більше 60 мільйонів громадян. 9,5 млн осіб мають різноманітні проблеми зі здоров‘ям. З них понад 1,8 млн. осіб мають статус особи з інвалідністю. Частину вказаної категорії громадян працевлаштували на звичайних підприємствах, ще близько 120 тис. – на підприємствах з особливими умовами праці.
Попри те, що осіб з інвалідністю у Франції значно менше, ніж в Україні, фінансування потреб таких громадян тут проводиться в значно більшому обсязі. Французьке законодавство передбачає, що одноденна зарплатня всіх найманих працівників раз на рік перераховується на користь людей з інвалідністю, а це 2 млрд євро. Близько 13 млрд євро йде на утримання медико-соціальних установ для осіб з інвалідністю.
Працевлаштуванням осіб з інвалідністю на відкритому ринку праці займається державна служба зайнятості. В ній працює 45 тис. співробітників на 2,4 млн. безробітних Франції. Таким чином, навантаження на 1 працівника в 3 рази менше, ніж в українській службі зайнятості, хоча французи вважають його значним.
Окрім цього у Франції є центри зайнятості для людей з інвалідністю, які забезпечують працевлаштування на спеціалізовані робочі місця. В країні існує 1400 спеціалізованих установ, де працюють 120 тис. осіб з інвалідністю.
Влада Франції визнає наявність дискримінації по відношенню до людей з інвалідністю. Рівень безробіття серед інвалідів – 19% – в 2,5 рази перевищує рівень серед решти населення. Аби боротися з цією проблемою, у Франції створений Найвищий орган боротьби з дискримінацією – вища незалежна адміністративна структура в ранзі суду.
У 2005 р. французький парламент прийняв закон, що урівняв права осіб з інвалідністю та здорових громадян. Зокрема, дітям з інвалідністю було дозволено за їх вибором відвідувати звичайні школи, в яких на даний час навчається половина таких дітей. Для дорослих, які можуть працювати, створено відповідні умови з реалізації права на працю. Кожне підприємство зобов’язане надати громадянам з інвалідністю, які бажають працювати, 6 % робочих місць. Підприємство може відмовитися від виконання цих вимог і сплачувати щомісячну компенсацію органам соціального страхування. Проте, оскільки розмір такої компенсації досить великий, останнім часом значно скоротилася кількість підприємств, які відмовляють інвалідам у прийомі на роботу.
Цікавою є практика трудотерапії, яку у Франції активно застосовують для інтеграції людей з інвалідністю на ринку праці. Трудотерапевти працюють з особами з інвалідністю різних вікових груп в центрах, шпиталях, школах, департаментах соціальних служб, громаді і вдома у клієнтів. До функцій трудотерапевтів належать: оцінка стану, поради, підтримка, підбір і установка устаткування, підбадьорювання, додання максимуму незалежності і поліпшення якості життя осіб з інвалідністю. Підтримка клієнта трудотерапевтом добирається окремо до кожного індивідуального випадку.
З усього вище сказаного можна зробити висновок, що французи збудували по-справжньому ефективну модель працевлаштування людей з інвалідністю та продовжують працювати над вдосконаленням цієї моделі. Сподіваємось, що впровадження досвіду Франції стане можливим і в Україні.
Стаття була підготовлена за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і не обов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
