Психічні захворювання за останні десятиліття розповсюдились, і кількість психічно хворих постійно зростає.
Разом з тим, особи, які страждають на психічні захворювання, повинні користуватися тими ж правами громадянина та основними свободами, що й всі інші громадяни. Вони не повинні бути об’єктами дискримінації на ґрунті психічного захворювання.
Психічні хворі мають право на професійну, гуманну та достойну допомогу. Вони повинні бути захищені від незаконної експлуатації, негідного ставлення та приниження. Ставлення до таких громадян повинно відповідати вимогам етичних стандартів Гавайської декларації, яка була переглянута та схвалена Генеральною асамблеєю Всесвітньої психіатричної асоціації у Відні у 1983 році, а також Мадридської декларації, прийнятої у 1996 році на Х Конгресі ВПА.
Про серйозність психічного захворювання, як і серйозність шкоди, яку може завдати хворий собі, а також іншим, зазначено у національному законодавстві. Але труднощі у пристосуванні до моральних, соціальних, політичних або інших цінностей самі по собі не повинні розглядатися як психічне захворювання.
Проведені чисельні дослідження свідчать про значний дисонанс у ставленні суспільства до психічно хворих, а також про те, що в Україні поступово зростають та поширюються захворювання на психічні розлади.
Соціальна невлаштованість та безпорадність перед вимогами суспільства внаслідок психічного захворювання є серйозною перепоною у повсякденному житті цих людей. Вони, або їх родичі чи соціальні служби вкрай рідко звертаються до існуючих в Україні закладів охорони психічного здоров’я для своєчасного отримання хворими психіатричної допомоги чи можливості лікування від психічних розладів.
Разом з тим, вказані особи потребують не лише ефективної та своєчасної медичної допомоги, а й захисту їх прав, свобод, гідності і законних інтересів на достатньому правовому рівні, а також забезпечення безпеки як їх самих, так і оточуючого їх суспільства. Ненадання своєчасної допомоги сприяє вчиненню по відношенню до них незаконних дій, у тому числі, порушення їх майнових, житлових, соціальних та інших прав. В той же час, в окремих випадках таке лікування може мати неправомірний характер, порушувати вимоги законодавства, посягати на суб’єктивні права особи, якій надається психіатрична допомога.
Слід констатувати, що більшість громадян України необізнані про існування законодавчих актів, якими передбачається не тільки надання психіатричної допомоги хворим громадянам, але захист їх прав, що є важливим у будь-якому суспільстві.
Зокрема, до психічно хворих громадян, згідно положень законів «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ та «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. №2801-ХІІ поміж застосування комплексу заходів соціальної реабілітації, повинен здійснюватися медикаментозний та іншій медичний вплив на здоров’я таких осіб з метою виліковування чи поліпшення їх стану здоров’я, а також запобігання вчиненню зазначеними особами суспільно небезпечних діянь, у тому числі, злочинів, відповідальність за які передбачена нормами Кримінального Кодексу України.
Надання особі психіатричної допомоги має певну специфіку, та полягає у тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виключати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними
Слід зазначити, що питання щодо надання психіатричної допомоги особі, особливо такої що здійснюється в примусовому порядку, вирішується тільки у судовому порядку.
Перш за все, правом звернення до суду про проведення примусового психіатричного огляду, надання амбулаторної допомоги у примусовому порядку наділений лікар-психіатр. Інші особи не мають права звернутися до суду. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що мають достатні підстави для такого огляду.
Тобто, виключним правом на звернення до суду наділений лікар-психіатр, а інші особи можуть клопотати перед ним про звернення до суду. Це пояснюється виключністю професійної діяльності медичного працівника.
У разі необхідності продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи понад 6 місяців до суду звертається лікар-психіатр (при госпіталізації – представник психіатричного закладу) (ч.5 ст.12, ч.1 ст.17 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Із такою заявою до лікаря-психіатра можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який, має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Заява про психіатричний огляд хворого без її усвідомленої згоди або згоди її законного представника подається до суду у письмовій формі та повинна містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра.
Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
Питання про надання особі амбулаторної допомоги в примусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи (ч. 5 ст.12 Закону), а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи та про необхідність її продовження направляється до суду за місцем знаходження психіатричного закладу (ч.1 ст. 17 Закону).
Остаточне рішення про прийом або поміщення хворої на психічний розлад людини до психіатричного лікувального закладу в примусовому порядку може прийняти тільки суд або компетентний незалежний орган, про який зазначено у законі і тільки після відповідних та належних слухань.
Необхідність перебування під наглядом психоневрологічного лікувального закладу (диспансеру або лікарні), терміни спостереження, можливості виведення з обліку визначаються клінічними показниками (форми захворювань і стан хворого).
Переважна більшість справ даної категорії розглядається без участі заінтересованої особи, щодо якої вирішується справа, в зв’язку з її психічним станом здоров’я. Однак, така законодавча невизначеність правового статусу особи призводить до порушень її прав та законних інтересів.
Враховуючи, що рішення суду безпосередньо впливає на права та обов’язки даної особи, є всі підстави вважати дану особу заінтересованою, а від так, зазначеній особі має бути надане право особистої участі в судовому розгляді.
Якщо особа визнана у встановленому законом порядку недієздатною, то відповідно до вимог Закону України «Про психіатричну допомогу» їй надається психіатрична допомога на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра. Таким чином, опікун дає згоду на лікування особи, і вважається, що особа лікується добровільно.
Особа може страждати на психічне захворювання, але не проявляти наміру вчинити дії, що становлять небезпеку для себе чи оточуючих. Суд в кожному випадку повинен перевіряти, чи є достатні підстави для примусового надання медичної допомоги, та приймати відповідне рішення.
В рішенні суду повинні бути визначені підстави для примусового надання психіатричної допомоги, а саме, наявність хвороби та небезпечної поведінки особи, ознаки її безпомічності, або ймовірність завдання значної шкоди здоров’ю, якщо психіатрична допомога не буде надана.
Однак, якщо підстави для надання примусової медичної допомоги зберігаються під час лікування, то перегляд судами питання про необхідність продовження чи припинення надання психіатричної допомоги в примусовому порядку має здійснюватись у відповідності з вимогами ч.3 ст.17 Закону України «Про психіатричну допомогу» – через шість місяців з моменту винесення відповідного рішення суду.
Рішення про задоволення заяви про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку в залежності від виду медичної допомоги є підставою для примусового огляду, примусового лікування і примусового поміщення особи до психіатричного закладу.
З метою забезпечення пацієнту реального захисту його прав і свобод рішення суду про відмову в примусовій госпіталізації повинно містити пряме розпорядження про необхідність виписки пацієнта з психіатричного стаціонару.
Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України „Про прокуратуру” передбачена обов’язкова участь прокурора у розгляді справ про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, якій є самостійним учасником провадження та не може відмовитись від участі в справі. Участь прокурора у розгляді справ зазначеної категорії спрямована на додержання закону всіма учасниками судового процесу, оскільки мова йдеться про застосування заходів, які стосуються медичного втручання у здоров’я людини, що відповідно, зачіпає її конституційні права і свободи.
Джерело: https://3222.ua/article/pravoviy_status_psihchno_hvorih_osb_v_ukran.htm
