Українська влада завжди більш будь-яких інших загроз боялася власних громадян. І саме тому завжди вважала неприпустимим надання їм права вільного володіння зброєю. Свіlдчення тому – рідкісна постійність у відхиленні законодавчих ініціатив стосовно дозволу вільного продажу зброї населенню протягом усієї незалежності України.
Гумова куля як «серйозна загроза»
Цікаво, що чим більше в Україні зростають протестні настрої, тим більше влада переконує, що населенню не потрібно право та можливості для самозахисту. Так, наприкінці січня цього року прем’єр-міністр Микола Азаров на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook заявив, що він виступає проти вільного продажу не те що вогнепальної, а й травматичної зброї.
«Світовий досвід показує, що наявність зброї в громадян і в цивільного населення не підвищує ступеня громадської безпеки, а навпаки, створює дуже серйозну загрозу», – зауважив він. І уточнив, що охороною громадського порядку повинні займатися ті, на кого покладено за законом це робити, щоб люди почувалися в безпеці.
Який «світовий досвід» має на увазі пан Азаров – невідомо. Адже травматична зброя в усьому світі вважається суто зброєю самозахисту. Її завдання за визначенням – не знищити людину, а зупинити агресію.
Хоча випадки самогубства за допомогою травматичної зброї відомі, але до сьогодні не чутно про те, щоб хтось застосовував її, наприклад, для запланованого замаху на життя людини. Звичайний кухонний ніж у цьому – куди більш надійний інструмент.
Дивна соціологія
Але ось на початку квітня 2013 року українські ЗМІ оприлюднили результати соціологічного опитування, згідно з якими 83,9% українців виступають проти надання громадянам права на придбання, зберігання та легальне носіння зброї з метою особистої безпеки. За даними цього опитування, лише 7,8% опитаних вважають, що таке право надати потрібно.
Окрім того, 77,9% громадян впевнені: легалізація володіння зброєю спровокує у країні сплеск насильства. При цьому 49,7% опитаних – тобто половина – відповіли, що цілком задоволені рівнем особистої безпеки.
Ці результати – свідчення того, що таке право українцям непотрібне. А тому ініціатори законопроектів щодо дозволу на вільне володіння зброєю (а таких протягом незалежності України знайшлося чимало) можуть заспокоїтися. А ні владі, а ні українцям не потрібно, щоб громадяни мали зброю.
Але ж зачекайте, під час першого пан’європейського дослідження цінностей різних народів Європи у березні 2011 року соціологічна група «Рейтинг» проводила соцопитування, яке засвідчило: серед 25 країн Європи українці за рівнем турботи щодо власної безпеки – на першому місці (на другому – росіяни, третьому – угорці).
Водночас громадяни України традиційно досить низько оцінюють рівень безпеки та охорони правопорядку в країні. Так, на початку квітня цього року Інститут соціології НАНУ оприлюднив данні власних соцопитувань, згідно з якими менше ніж 1% населення довіряє міліції (до речі, це відповідь Азарову на тезу щодо того, що «охороною громадського порядку повинні займатися ті, на кого покладено за законом це робити»). Відповідно, 73,5% вказують на те, що рівень громадського порядку є незадовільним.
Раніше проведене подібне соцопитування Центру Разумкова свідчить, що українці оцінюють на «незадовільно» діяльність міліції в цілому. А зокрема, їх незадоволення викликає рівень забезпечення особистої безпеки громадян, охорона та забезпечення громадського порядку, боротьба з вуличною злочинністю у власному районі міста або населеному пункті. А на «задовільно» оцінено лише один напрямок діяльності правоохоронців – щодо охорони та забезпечення безпеки представників влади.
Виникає запитання: чому ж соцопитування, проведене відразу після заяви прем’єра Азарова щодо володіння зброєю, свідчить, що українці вперто не хочуть озброюватися та задоволені рівнем особистої безпеки? Тоді як інші дослідження говорять про те, що питання самозахисту для громадян України є вкрай актуальним?
Відповідь на це, можливо, дає той факт, що соціологічну структуру, яка проводила опитування проти зброї, пов’язують з іменем Ріната Ахметова.
Але самий факт проведення такого соцопитування на тлі проведення в країні масштабної акції опозиції «Вставай, Україна!» є показовим. Якщо і прем’єр-міністр, й соціологи, які зазвичай орієнтується на настрої суспільства, почали мусувати тему зброї, навряд чи можна вважати її неактуальною.
США – «імперія насильства»?
Хоча, вочевидь, чимало українців й справді переконані, що право на вільне володіння зброєю спровокує зростання насильства в державі. Приклад перед очима: США, в яких, якщо вірити ЗМІ, через оте озброєння населення мало не щодня спалахують маленькі локальні апокаліпсиси.
Але насправді рівень злочинності в США нижчий, аніж в Україні. Про це свідчать дані ООН – зокрема, доповідь Управління Об’єднаних Націй з наркотиків і злочинності (UNODC) за період з 1995 по 2011 роки. Згідно з цією доповіддю, у 2010 році (останній рік, за який проводилося дослідження) в Україні на 100 тисяч населення було зафіксовано 5,2 навмисних вбивств, тоді як у США – лише 4,8. І з 1996 року такий розрив або зберігався, або був набагато більшим не на користь України.
До речі, в Росії, де також люблять уявляти США як «імперію насильства», цей показник у два рази вищий – 10,2 вбивств на рік. Здається, це – кращий аргумент за те, що право на володіння вогнепальною зброєю аж ніяк не провокує рівень зростання злочинності в країні. Скоріше, як випливає з прикладів України та Росії, навпаки.
Стримуюючий фактор
Досвід США свідчить: чим більше громадяни озброюються, тим нижче рівень злочинності. Під час дискусій у країні щодо відміни права на купівлю та носіння вогнепальної зброї, представники Національної стрілецької асоціації США криють козирною картою, на яку у їх опонентів немає відповіді: за даними статистики, у тих штатах, де громадяни мають право на носіння зброї, насильницьких злочинів у середньому на 20-25% менше аніж там, де продаж та носіння зброї заборонено.
Класичним є приклад штату Флорида, де у 1987 році було відмінено заборону на вільний продаж зброї. Вже до 2000 року закальна кількість вбивств у штаті зменшилася на 36%, вбивств із застосуванням вогнепальної зброї – на 37%, із застосуванням пістолетів і револьверів – на 41%.
Досвід США свідчить: зброя має потужний стримуючий ефект. Коли потенціальний грабіжник або хуліган знає, що його жертва може бути озброєною, й навіть якась бабця у разі нападу на неї може влаштувати “сталінградську битву” у масштабі провулку, він тричі подумає перед тим, як здійснювати напад.
Водночас лише розумово відстала людина буде використовувати легально куплену зброю, яка пройшла балістичну експертизу та є зареєстрованою, у злочинних цілях. За наших часів розвитку комп’ютерних технологій та існування баз даних правоохоронці здатні за лічені хвилини визначити власника зброї. Саме тому у США щорічне використання зареєстрованої громадянами вогнепальної зброї у злочинних цілях за останні 20 років не перевищує 0,5% від загальної кількості злочинів, скоєних з використанням зброї.
Щоправда, це не стосується злочинів, які скоюються у стані афекту та людина просто не контролює свої дії. Та у такому стані все одно, що трапляється під руку – револьвер, кухонний ніж або цеглина. В дію піде все. Але ж це не привід забороняти вільний продаж столових ножів або виделок. До речі, у СРСР, де обіг зброї перебував під вкрай жорстким контролем держави, понад 80% навмисних вбивств скоювалося побутовими інструментами – ножами, сокирами та іншим господарчим інвентарем.
Привилеї правової держави
Виходить, для України, де населення абсолютно не довіряє міліції і де зберігається досить високий рівень злочинів, пов’язаних з насильством, озброєння громадян є справжньою панацеєю? З першого погляду – так.
До речі, щодо ефективності правоохоронців та озброєння населення: як свідчить статистика тих самих США, у тих штатах, де дозволено приховане носіння зброї, громадяни у два рази (!) частіше нейтралізують злочинців за допомогою зброї, аніж поліція. Тоді як в Україні громадяни взагалі дуже часто змушені покладатися у протистянні зі злочинністю виключно на власні сили. Більше за те: інколи в нашій країні злочинцями є самі правоохоронці, і таких випадків чимало. То ж тоді доводиться захищати свою честь та гідність, а інколи й життя, вже у протистоянні з ними.
Теоретично при вільному продажу зброї в нашій державі можливо вирішити проблему безпеки громадян. Але лише теоретично. Адже у цьому випадку в дію вступють інші фактори, які в США та інших провідних країнах світу мають значно менше значення.
Це – абсолютна недосконалість законодавства щодо захисту прав особистості, а також корупція, яка захлеснула державу. У цих умовах в українському праві фактично не існує критеріїв, які визначають межі самозахисту.
Що й казати: сьогодні в Україні жертва грабіжника, здійснюючи опір, волею правоохоронців та суддів сама дуже легко перетворюється у злочинця та сідає за грати. Статусу абсолютної недоторканності, не дивлячись на твердження Конституції, не має ані здоров’я та життя громадян, ані недоторканність житла.
Якщо до цього додати корумпованість правоохоронної та судової системи, громадянам краще взагалі забути про самозахист, а тим більше – із застосуванням зброї. Виключенням є хіба що представники самої «системи» або владних кіл, але вони сьогодні й без того мають зброю. І використовують її в будь-яких ситуаціях на свій розсуд.
Таким чином, справді, українцям особиста зброя не потрібна – принаймні у тій державі, яку уявляє собою сьогоденна Україна. Право вільного продажу, зберігання та носіння вогнепальної зброї – це привилеї розвинений, цивілізованих, правових держав. Там, де закон, правоохоронці та суд стоять на сторожі інтересів громадян. У інших країнах це право саме здатне виступити зброєю проти громадянина. Але коли наша держава залишить список цих держав, і потрапить до переліку перших – залишається здогадуватися.
