Заступник Голови Правління ГПО «Права людини» Віталій Пчолкін відвідав фотовиставку «Ми люди. Ми рівні», яка відбулась 24 лютого в Національному музеї Тараса Шевченка. Її основна ідея – показати світ у його різноманітті, а його жителів у всій повноті, незалежно від кольору шкіри, статі, віри чи особливих потреб. Не потрібно навішувати ярлики на будь-кого тільки по причині того, що людина відрізняється від нас. Варто пам’ятати, що лише в нашій країні живе 45 мільйонів людей і всі вони різні.
На фотографіях зображені випадкові люди у різних місцях, які тримаються за руки. Без бар’єрів чи стереотипів. Незважаючи на те, що люди різні, у них є рівні права і всі заслуговують права на повагу, на прагнення до щастя, любові і дружби.
Особливо актуальним в контексті цієї виставки є питання забезпечення рівних прав для людей з особливими потребами. “Багато музеїв вважають, що вони є соціальними. Вважають, що коли вони проводять екскурсію для соціально незахищених верств, то це вони вже такі соціальні. Але насправді музеї не є доступними. А це один із небагатьох музеїв, який є доступним взагалі в Україні. Музеї, як правило, знаходяться в старих будівлях і є архітектурно недоступні. Люди на колясках вже не можуть туди потрапити. Для людей із порушеннями слуху екскурсовод не може провести екскурсію. А тут була така крута ініціатива – виставка, де картини Шевченка робили у вигляді рельєфних, тактильних копій. Людина, яка не бачить, могла відчути картину, і паралельно був аудіо супровід, де розказувалося в яких вона кольорах відображається. Це такий досвід був дуже показовий для інших. Ми продивлялися вже після цього, і нас запрошували вже інші музеї, вони підхопили це. Багато, я чув, і у Львові є, і по Києву теж… Почали цікавитися як правильно облаштувати доступність, як зробити правильніше. Я думаю, це дуже гарний був початок». “Київ, на жаль, архітектурно дуже складний. Але взагалі у нас нормативна база непогана, у нас є державні будівельні норми, якби вони витримувалися в певній послідовності, то, звичайно, було б простіше. Наразі, на жаль, перше, що беремо – це з’їзди, майже немає їх. Відчути це “щастя” може мама з коляскою. Пройтися по вулиці, не піднімаючи коляску, майже неможливо. Більш-менш таке пониження є на Оболоні, в більш нових районах. Друге, майже кожен заклад обов’язково зробить якусь одну сходинку, яку взагалі не потрібно було робити. Не знаю, чому таке робиться. А Хрещатик – це найбільш недоступна вулиця. Хрещатик перейти неможливо. Немає з’їздів… декілька облаштували…два з’їзди, але якщо я не можу заїхати, то навіщо мені той з’їзд. Третє, це туалети. Є багато закладів, куди ми ходимо, ходили, які наче архітектурно доступні, але туалету немає доступного… і все. Людина на колясці не може там більше двох годин провести, бо є фізичні потреби. Зазвичай, коли ми з дружиною ходимо, то ми беремо книгу відгуків та пишемо, що, будь ласка, облаштуєте, зверніть увагу на те і те. Дехто, на щастя, реагує, а дехто дуже негативно відноситься. Але потроху рухається це питання.» – прокоментував Віталій Пчолкін «Громадському простору».
Виставка «Ми люди. Ми рівні», підготована громадською організацією «КримSOS» за підтримки Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) до Всесвітнього дня соціальної справедливості.
Фото: Крим SOS, Громадський простір.
