Серед основних форм та проявів дискримінації людей з інвалідністю на роботі можна виокремити: утиск, пряму та непряму дискримінацію, віктимізацію та відмову у розумному пристосуванні.
Утиск полягає в рішеннях, діях чи бездіяльності з боку роботодавця та/або працівника (групи працівників), спрямовані проти працівника з інвалідністю, що характеризуються створенням ворожої, принизливої або образливої робочої обстановки та метою або наслідком яких є порушення права на повагу до трудової честі та гідності, створення загрози професійній кар’єрі або стану здоров’я.
Відмова у розумному пристосуванні полягає, наприклад, в небажанні роботодавця створити пандус в офісному приміщенні для працівників на візку. Віктимізація – це ситуація, в якій з причини звернення працівника з інвалідністю зі скаргою щодо дискримінацію на роботі цей працівник або інші працівники, які виступили на його підтримку, зазнають обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами на робочому місці.
Пряма дискримінація полягає, наприклад, в тому, що працівнику з інвалідністю не пропонують підвищення по службі з причини інвалідності, хоча з ймовірних кандидатів такий працівник за професійною компетенцію підходить найкраще.
Непряма ж дискримінація полягає в її прихованому аспекті. Тобто, роботодавець прямо не зазначає, що не підвищує працівника з інвалідністю з причини інвалідності, а вигадує додаткові вимоги та критерії, яким такий працівник начебто не відповідає.
Інформаційний матеріал був підготовлений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках грантового компоненту проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю Правозахисної організації «Права людини» і необов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».
