Стаття 39 Конституції України:
«Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.»
Свобода мирних зібрань також захищається статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини, згідно з якою її здійснення «не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
Форми мирного зібрання
Перелік форм мирних зібрань, наведений у статті 39 Конституції, не є вичерпним. Свобода зібрань захищається в будь-яких мирних формах, зокрема, пікетів, походів, маршів, пробігів, наметових містечків тощо. Усі ці форми мають однакове правове регулювання.
Обмеження свободи мирних зібрань
Свобода мирних зібрань може обмежуватися виключно законом, проте жоден закон не встановлює інших обмежень свободи мирних зібрань. Тому рішення органів місцевого самоврядування чи інші правові акти не можуть слугувати підставою для обмеження цієї свободи. Існування таких місцевих нормативних актів суперечить ст. 39 Конституції й вони можуть бути скасовані в порядку адміністративного судочинства. Тому застосування поняття «малі архітектурні форми» (МАФ) до елементів зібрання також є неправомірним обмеженням свободи зібрань.
Установлення заборони на проведення мирних зібрань у певних місцях, так само як і дозвіл на проведення зібрань у відведених місцях суперечить ст. 39 Конституції й може бути скасовано в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР» встановлює дозвільний, а не повідомчий характер проведення мирного зібрання, то він суперечить статті 39 Конституції. Тому, відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року та Закону «Про правонаступництво України», цей Указ втратив свою чинність.
Сповіщення органів влади про мирне зібрання
Конституційний суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року визначив, що громадяни «мають сповістити органи влади про проведення заходів заздалегідь, тобто в прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції право громадян, а мають служити його гарантією й водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.»
Тобто, законодавством не встановлено точного строку подачі такого повідомлення. Установлення такого строку в інших, ніж закон, нормативних актах суперечить ст. 39 Конституції й може бути скасовано в порядку адміністративного судочинства.
У повідомленні про мирне зібрання вказується організатор, його адреса та телефон, дата, час, місце та форма його проведення, а також орієнтовна кількість учасників. Повідомлення подається до виконавчого комітету місцевої ради чи відповідної державної адміністрації, на території якої планується мирне зібрання.
У разі відмови в прийнятті такого повідомлення, ви можете надіслати його поштою з описом змісту. Також ви можете оскаржити відмову до суду в порядку статті 183 Кодексу адміністративного судочинства чи подати скаргу до прокуратури.
Пам’ятайте:
Формальна відсутність повідомлення, відповідно до згаданого рішення Конституційного суду та статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини, не є підставою для припинення мирного зібрання. Проте доцільно повідомляти місцевий орган влади про проведення зібрання з метою забезпечення безпеки його учасників. Краще зробити це, якщо можливо, заздалегідь, бажано, не пізніше, ніж за один день.
Хто може заборонити мирне зібрання?
Заборона мирного зібрання може відбуватися виключно Окружним адміністративним судом відповідно до статті 182 Кодексу адміністративного судочинства. Виконання такого рішення здійснюється негайно виконавчою службою з можливою допомогою міліції. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд, що виніс рішення по справі.
Припинення мирного зібрання міліцією без рішення суду може відбуватися лише при загрозі масовим заворушенням чи вчиненні злочинів. Органи місцевої влади не можуть самостійно заборонити проведення мирного зібрання.
Підстави для заборони мирного зібрання
Мирне зібрання може бути заборонене судом у випадку реальної, а не уявної, небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. Під «правами інших людей» слід, перш за все, розуміти права й свободи, що викладені в Конституції чи міжнародних договорах.
Не може бути підставою для заборони зібрання лише наявність декількох повідомлень про проведення одночасно зібрань в одному місці. Тому право на контрдемонстрацію не може призводити до обмеження свободи мирних зібрань. У такому випадку міліція зобов’язана забезпечити можливість реалізації свободи зібрань.
Якщо влада чинить перепони?
Організатор мирних зібрань має право звернутися до адміністративного суду за місцем проведення заходу з позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів влади, повідомлених про проведення таких заходів (стаття 183 КАСУ).
Обов’язки міліції
Міліція має обов’язок безкоштовно забезпечувати дотримання громадського порядку та захищати учасників мирного зібрання. Не виконання цього обов’язку є підставою для визнання в судовому порядку дій міліції незаконними та можливого відшкодування завданих матеріальних та моральних збитків.
Обов’язки місцевих органів влади
Відповідно до вимог ст. 38 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 25 Закону «Про місцеві державні адміністрації» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та місцевих державних адміністрацій належить вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням громадського порядку при їх проведенні. З метою забезпечення цього обов’язку органів влади організатори мирного зібрання подають повідомлення про його проведення. Тому органи влади не можуть перекладати ці організаційні обов’язки (забезпечення порядку, санітарного благополуччя, прибирання території тощо) на організаторів мирного зібрання.
Відповідальність учасників мирних зібрань
Особи, винні у блокуванні транспортних комунікацій, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, а також захопленні вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транспортного підприємства несуть кримінальну відповідальність відповідно до статті 279 Кримінального кодексу.
Якщо вас затримано за опір працівнику міліції
Коли Вас затримано під час мирного зібрання за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції (стаття 185 Кодексу про адміністративні правопорушення), Ви повинні знати, що при розгляді цієї справи в суді працівники міліції повинні обґрунтувати законність своїх розпоряджень і вимог. Тобто, їхні дії не можуть порушувати викладені тут вимоги. Паралельно, ви можете подати адміністративний позов про визнання незаконними дій працівників міліції, що дасть можливість отримати відшкодування завданих Вам матеріальних і моральних збитків.
Будь-який примус особи до участі в мирному зібранні та переслідування за участь у мирному зібранні є порушеннями свободи зібрань, що тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Важливі судові рішення
Правозахисники домоглися скасування Рішення Дніпропетровської міської ради, котрим обмежувалася свобода мирних зібрань
Володимир Чемерис та Андрій Шуляк, що представляють Інститут „Республіка”, подали позов про скасування Положення про проведення мирних заходів у м. Дніпропетровську, що було затверджене 21 серпня 2003 року рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради. Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська 30 березня 2007 року виніс рішення, яким визнав згадане рішення незаконним.
Верховний Суд України підтвердив незаконність постанови виконкому, в якій обмежується право на мирні збори
Це рішення сєвєродонецького виконкому, яке було прийнято 5 листопаду 2002 року за номером 1836, забороняло проведення мітингів і інших акцій на території Сєвєродонецька, за винятком трьох виділених для цього місць.
Прокуратура зобов’язана всебічно розслідувати факт перешкоджання проведенню Маршу Свободи – рішення суду
29 листопада 2006 року Шевченківський районний суд міста Києва (Суддя Павленко Оксана Петрівна) скасував як незаконну постанову Шевченківської районної прокуратури про відмову у порушенні кримінальної справи за статтею 340 Кримінального Кодексу України (незаконне перешкоджання проведенню мітингів, демонстрацій і т.д.) за фактом перешкоджання Маршу Свободи.
http://helsinki.org.ua/index.php?id=1241780732
