За даними проекту «Моніторинг доступності закладів охорони здоров’я у Києві» лише 36% амбулаторій Києва можна назвати доступними. Так, за підрахунками Громадської правозахисної організації «Права людини» 43 заклади загальної практики-сімейної медицини є взагалі недоступними для людей з інвалідністю, а 28 – частково доступними. Всього було досліджено 112 амбулаторій.
Поняття, якими користувались спеціалісти організації: недоступні амбулаторії – мають грубі порушення норм ДБН В.2.2-17:2006 «Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення», які унеможливлюють доступ до об’єкту, насамперед людям, які пересуваються на інвалідному візку; частково доступні – мають незначні порушення норм ДБН В.2.2-17:2006.
Громадською організацією також були створені індивідуальні анкети для кожного об’єкта, де відображено характеристики порушень архітектурної доступності. З огляду на зібрані дані ГПО «Права людини» звернулася до Міністерства охорони здоров’я та Департаменту охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі –Департамент КМДА) з проханнями:
- Провести перевірку по виявленню Амбулаторій загальної практики-сімейної медицини м. Києва, що надають первину медичну допомогу, які є недоступними для людей з інвалідністю.
- Видати відповідне доручення з вимогою усунути виявлені порушення умов доступності для маломобільних груп населення до Амбулаторій в м. Києві, призначити відповідальну особу та встановити строк для усунення порушень.
У своїй відповіді заступник Міністра охорони здоров’я Ігор Перегінець усі питання по доступності закладів охорони здоров’я комунальної власності м. Києва попросив адресувати до КМДА. В свою чергу, відповіді на запити ГПО «Права людини» від Департаменту КМДА так і не надійшло (хоча минув вже не один місяць з моменту надсилання запиту). Складається враження, що Департамент КМДА ігнорує проблеми маломобільних груп населення.
Про такого ж роду бездіяльність відомства також розповідають у інших громадських організаціях, які займаються питанням людей з інвалідністю.
Маємо надію, що мовчання Департаменту КМДА є лише прикрим непорозумінням, а не цілеспрямованою політикою адміністрації у порушуваному ГПО «Права людини» питанні.
Законодавча база
Громадська правозахисна організація «Права людини» проводила моніторинг, мотивуючись Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», Конвенцією ООН про права інвалідів, Указом Президента України № 1228/2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», Рішенням Київської міської ради № 625/1489 від 11 червня 2015 року.
Опис проблеми
У 2011 році відповідно до закону України № 3612 від 07.07.2011 року «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», місто Київ стало одним із пілотних регіонів з реформування системи охорони здоров’я, а саме впровадження інституту сімейних лікарів. На 2014 рік в м. Києві було відкрито більше ста амбулаторій загальної практики-сімейної медицини. Декларованою метою реформи було фізично наблизити медичні послуг до місця проживання пацієнта.
Амбулаторія загальної практики-сімейної медицини має надавати первинну медичну допомогу, а саме надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому спеціалізованої або високоспеціалізованої медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, спеціалізованої або високоспеціалізованої медичної допомоги.
Проте впровадження реформи відбулося без достатньої організаційної підготовки, амбулаторії сімейної медицини часто відкривалися в приміщеннях, які не відповідають державним будівельним нормам (ДБН) для закладів охорони здоров’я щодо безперешкодного доступу до них людей з інвалідністю та інших мало мобільних груп населення. Таким чином, недобросовісні чиновники створили штучні бар’єри для отримання необхідної медичної допомоги маломобільній категорії пацієнтів.
