Що таке права людини?

Права людини як броня — вони захищають нас; вони як правила — говорять нам, як себе поводити; і вони як арбітри — ми можемо до них звертатися. Вони абстрактні — як емоції, і як емоції вони належать всім й існують, що б навколо не відбувалося.
Вони подібні до природи, тому що їх можна зневажити; та до духу, тому що їх неможливо зруйнувати. Подібно до часу, вони  однаково  ставляться  до  всіх нас: багатих і бідних, старих і молодих, білих і чорних, високих і низьких. Вони пропонують нам повагу, і вимагають від нас ставитися з повагою до інших. Вони подібні до доброти, правди і справедливості: ми можемо розходитися в думках стосовно їхнього визначення, але ми впізнаємо їх, коли бачимо, що їх порушують.

Яке визначення прав людини дали б ви? Як ви поясните, що це  таке?

Право — це вимога, про яку ми справедливо заявляємо. Я маю право на товари в магазинному кошику, якщо я за них заплатив. Громадяни мають право обирати президента, якщо це гарантовано конституцією їхньої країни, а дитина має право відвідати зоопарк, якщо її батьки це їй пообіцяли. На все це люди вправі розраховувати при умові, що інша сторона дала відповідні обіцянки або гарантії.

Однак права людини — це вимоги вищого рівня, які мають одну відмінність. Вони не залежать від обіцянок або гарантій іншої сторони. Право людини на життя не залежить від обіцянки іншої людини не вбивати цю людину: життя його може від цього залежати, але не право на життя. Його право на життя залежить тільки від одного: а саме, від того, що він людина.

Кожного разу, коли вмирає справедливість, це немов би так, як би її ніколи не існувало.Визнання прав людини означає визнання права кожного заявити: я володію цими правами, що б ви не говорили і не робили, тому що я, точно так само як і ви, людина. Права людини притаманні всім людям за правом народження. Але чому це твердження не повинне вимагати певної поведінки для його підтвердження? Чому ми не повинні вимагати від людей того, щоб вони заслужили свої права?
Претензії щодо прав людини, в кінцевому рахунку є моральними претензіями, і спираються на моральні цінності. Моє право на життя насправді означає те, що нікому не дозволено позбавити мене мого життя, це просто неприпустимо. При такому формулюванні це твердження навряд чи потребує особливого обґрунтування. Напевно, немає читача, який би з цим не погодився, оскільки по відношенню до себе ми всі визнаємо, що в нашому житті, в нашому бутті є такі сторони, які мають бути непорушними і яких ніхто інший не повинен торкатися, оскільки вони життєво важливі для нашого буття, для усвідомлення того, хто ми такі і що ми таке; вони життєво важливі для нашої людської природи і нашої людської гідності. Без прав людини ми не можемо розкрити увесь свій потенціал. Права людини всього лише переносять це розуміння на індивідуальний рівень на всіх інших людей планети. Якщо я можу висувати подібні вимоги, тоді це може зробити і будь-хто інший.

Чому   неприпустимо   порушувати   чиєсь   право   на   життя?
Чому  неприпустимо  позбавляти  когось  життя?  Це  однакові запитання?

Основні цінності

Таким чином, в основі концепції прав людини лежать дві основні цінності. Перша — це людське достоїнство, а друга — рівність. Права людини можна розуміти як щось, що визначає базові норми, необхідні для того, щоб жити з почуттям гідності, і їх універсальність випливає з того, що, принаймні, в цьому всі люди рівні. Ми не повинні і не можемо тут когось виокремлювати.

По суті, щоб прийняти концепцію прав людини, достатньо лише визнання цих двох переконань або цінностей, і навряд чи хто-небудь стане з цим сперечатися. Ось чому ідея прав людини отримує підтримку з боку всіх світових культур, всіх цивілізованих урядів, всіх основних релігій. Майже повсюдно визнано, що влада держави не може бути безмежною або довільної, вона повинна бути обмежена необхідністю забезпечити хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, щоб вони могли жити з почуттям людської гідності.

З цих двох основних цінностей можна вивести багато інших, і з їх допомогою точніше визначити, як на практиці повинні співіснувати люди і суспільства. Наприклад:

Свобода: оскільки людська воля становить важливу частину людської гідності; примушування робити щось всупереч нашому бажанню принижує людську особистість.
Повага до інших: оскільки відсутність поваги до інших не дозволяє оцінити їх індивідуальність і їх людську гідність.
Недискримінація: оскільки рівність людей з точки зору людської гідності означає, що ми не можемо судити про людей на підставі фізичних (або інших) ознак, що не мають відношення до людської гідності.
Толерантність:    оскільки    нетерпимість    вказує    на    відсутність    поваги    до відмінностей, а рівність не означає тотожності або однаковості.                                                   Справедливість: оскільки люди, рівні у своїй приналежності до людського роду, заслуговують справедливого ставлення.
Відповідальність: оскільки повага прав інших осіб тягне за собою відповідаль- ність за свої дії і надає зусилля для реалізації прав всіх і кожного.

Характеристика прав людини

Філософи можуть продовжувати сперечатись щодо  характеру  прав  людини, але міжнародна громада почала здійснювати свої вражаючі зобов’язання стосовно прав людини шляхом впровадження Всесвітньої Декларації прав людини в 1948. З того часу міжнародна громада запровадила вагомі концепції Всесвітньої Декларації прав  людини в багатьох міжнародних,  регіональних і внутрішніх правових інструментах. Декларація не мала на меті бути юридично обмежуючою, але встановлення цих норм в безлічі наступних обмежуючих угодах (інакше відомих як «договір» або «домовленість») робить правовий статус цих норм незаперечним сьогодні. Згідно цих принципів:

Права людини невід’ємні.
Це означає, що ви не можете їх втратити, оскільки вони мають відношення до самого факту людського існування. За певних обставин дію деяких з них, хоча і не всіх, може бути призупинено або обмежено. Наприклад, якщо хтось визнаний винним у скоєнні злочину, його або її можуть позбавити волі; або під час громадянських заворушень уряд може ввести комендантську годину, що обмежує свободу пересування.

Права людини неподільні, взаємозалежні і взаємопов’язані.
Це означає, що різні права людини по суті пов’язані між собою і не можуть розглядатися окремо. Здійснення одного права залежить від здійснення багатьох інших прав, і немає жодного права, яке було б важливіше за інші.

Права людини універсальні.
Означає, що вони так само стосуються всіх людей в усьому світі, причому без обмежень за часом. Кожен має право  користуватися  правами  людини  без якої б то не було різниці, як-то щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Слід зазначити, що універсальність прав людини жодним  чином  не загрожує багатому різноманіттю індивідуальностей чи культурних відмінностей. Різноманіття може існувати і в суспільстві, де всі рівні і в рівній мірі заслуговують поваги. Права людини служать  мінімальним стандартом, який стосується  всіх людей; кожна держава і суспільство може визначати і застосовувати вищі або конкретніші стандарти. Наприклад, у сфері економічних, соціальних і культурних прав ми зобов’язані відважитися на кроки для досягнення прогресу у повної реалізації цих прав, але не існує закріпленого стандарту щодо підняття податків задля сприяння цьому. Кожна країна або суспільство самостійно визначає таку політику, враховуючи власні обставини.

Історичний огляд

Ідея того, що люди володіють невід’ємними правами, корениться в багатьох культурах і стародавніх традиціях. Численні приклади шанованих правителів і найважливіших збірників законів з історії людства показують нам, що цінності, втілені в правах людини, не є ні «західним винаходом», ні винаходом ХХ століття. Вони є реакцією  на всесвітні  потреби людей і на пошук справедливості. Усі суспільства мають свої ідеали і системи забезпечення справедливості, чи  в усних чи в письмових традиціях, хоча не всі ці традиції збереглися.

Стародавня історія

•    Звід законів царя Хаммурапі у Вавилонії (близько 2000 до н.е.) був першим писаним кодексом законів, заснованих царем Вавилона. У ньому давалася обітниця «здійснювати в царстві справедливе правління, винищувати злих і жорстоких, не дозволяти сильним пригноблювати слабких, … просвіщати країну і сприяти благополуччю народу».
•    До нас дійшли слова давньоєгипетського фараона (близько 2000 до н.е.), який давав вказівку своїм підлеглим: «Коли з Верхнього або Нижнього Нілу приїжджає прохач, зробіть так, щоб все проходило відповідно до закону, щоб був дотриманий звичай і поважалися права кожної людини».
•    Хартія Кіра (близько 539 р. до н.е.) була складена царем Персії для народу його царства і визнавала права на свободу, безпеку, свободу пересування, а також деякі соціальні та економічні права.
• Учення Конфуція (500 ст. д.н.е.) містить, як центральну тему, концепцію дітей або співчуття та любові до інших. Конфуцій казав: «Того, чого собі не бажаєте, не робіть іншим». Доктор Пенг-чун Чанг, китайський експерт по конфуціанству, який відіграв активну роль в укладанні Загальної декларації прав людини, вірив, що конфуціанство заклало підґрунтя для ідей щодо прав людини.
•    Імам Алі Ібн Аль Хуссеін написав Епістолу по правам на початку 8 століття нашої ери. Наскільки нам відомо, цей лист — перший документ, який впорядковує головні права, як вони сприймалися на той час, і перша спроба, яка не порівнює концепцію прав в їх негативному аспекті. Епістола методично перераховує 50 таких прав. Вони створені в дусі, зосередженому на ранніх ісламських заповідях.
•    Хартія ду Манде (1222 н. е.) і хартія де Kurukan Fuga (1236 нашої ери), засновані на систематизації усних традицій із Західної Африки, підтверджують такі принципи, як децентралізація, збереження довколишнього середо- вища, прав людини і культурної різноманітності.
•    Африканський світогляд «убунту» в своїй  сутності  включає  все,  що означає бути людиною. Убунту підкреслює повагу до усіх членів громади, гостинність  і  шляхетність.  Поняття  про  Убунту  підсумоване  в  цьому:
«Людина є нею лише через інших людей». Ця думка має глибинний сенс для прав людини. Якщо ми люди лише через інших, тоді нелюдяність до інших також позбавляє нас самих гуманності — звідси потреба просувати права інших, прощати і отримувати прощення і поважати права інших людей.

Які особистості в історії вашої країни (політичні, літературні і релігійні) відстоювали ідеали прав людини або боролися за них?

З 13 по 18 століття

Еволюція ідеї щодо універсальних прав людини походить з підвалин понять про гідність і повагу в цивілізаціях усього світу впродовж століть. Однак розвиток ідеї про те, що ця повага має бути закріплена в законі, відбувався протягом значно більшої кількості поколінь. Ми часто черпаємо рішучість для узаконення поняття прав з певного історичного досвіду. Він, безперечно, не є невичерпним джерелом. З розширенням наших знань історії інших культур, без сумніву ми теж виявимо історичний імпульс законодавчих прав також в інших культурах.

•    В 1215 р. англійські вельможі і духівництво змусили короля Англії підкорятися закону, розробивши Велику Хартію вольностей  (Магна Карта). Магна Карта захищала лише права привілейованих (шляхтичів) і тому не стосувалася прав людини як таких. Він став широко цитованим документом про захист вольностей, тому що представляв обмеження королівської влади і визнання свобод і прав інших людей.
•    У 1689 році Парламент прийняв закон, в якому заявлялося, що він більше не терпітиме королівського втручання у свої справи. Цей документ, відомий як Білль про права, забороняв монарху припиняти дію законів без згоди парламенту, обумовлював вільні вибори членів парламенту і декларував, що свобода слова в парламенті не могла бути оскаржена ні в судах, ні де-небудь ще.
•    Хьюг де Грут (1583–1645 рр.) має відношення до запровадження міжнародного права. Його книжка Про закони війни і миру пропонує систему загальних принципів, заснованих на «натуральному праві», яке, на його думку, має об’єднати всі нації, незалежно від місцевих законів та звичаїв. Впродовж 17 і 18 століть в Європі, деякі філософи розвинули далі концепцію «натуральних прав». •    Джон Лок (1689) розвинув теорію,що кожна  людина  має  певні права,що походять від власної природи, а не від уряду і його законів. Законність  уряду,  фактично,  засновувалась  на  тому,  що  він  надавав ці природні права. Ідея, що ці природні права повинні  надати  право людям на певний правовий  захист,  набула  більшого  поширення  і знайшла своє відображення в конституціях деяких країн. Права людини переформулювали цю ідею, а також довели те саме стосовно відносин між урядами і громадянами.
•    Джон Лок (1689) розвинув теорію,що кожна  людина  має  певні права,що походять від власної природи, а не від уряду і його законів. Законність  уряду,  фактично,  засновувалась  на  тому,  що  він  надавав ці природні права. Ідея, що ці природні права повинні  надати  право людям на певний правовий  захист,  набула  більшого  поширення  і знайшла своє відображення в конституціях деяких країн. Права людини переформулювали цю ідею, а також довели те саме стосовно відносин між урядами і громадянами.
•    В 1776 році більшість британських колоній в Північній Америці проголосили
незалежність від Британської Імперії в Декларації Незалежності Сполучених Штатів. Вона здебільшого базувалася на «природному праві» теорії Лока і Монтеск’є. На основі переконання про сутність обмеження державної влади і захисту свободи, Декларація пропагувала такі поняття: невід’ємні права; захист особистих прав; свобода слова, преси, петіцій і зібрань; недоторканність приватного життя; належні правові процедури; рівність перед законом і свобода віросповідання.
•    В 1789 році французи повалили монархію і заснували першу Французьку Республіку. Французька Декларація  Прав  людини  і  громадянина  взяла свій початок від революції і була написана представниками духівництва, дворянства і звичайних людей, які написали її щоб втілити думки діячів Просвітництва, таких як Вольтер, Монтеск’є, енциклопедистів і Руссо. Декларація критикувала політичну і правову системи монархії і визначала природні права людини такі як «свобода, власність, безпека і право на протидію гнобленню». Вона замінила систему аристократичних привілеїв, яка існувала за монархії, принципом рівності перед законом. Її терміни рівності і теоретична  концепція  рівних  прав,  однак,  потребувала  часу для практичного застосування. Суспільство було глибоко нерівним, а забезпечення її виконання тривало б цілі покоління.

Ранні міжнародні угоди: рабство і праця

У XIX і XX століттях ряд проблем зі сфери прав людини привернув широку увагу і став розглядатися на міжнародному рівні, починаючи з таких питань, як рабство, кріпосне право, жорстокі умови праці та дитячої праці. Приблизно до цього часу належить і прийняття перших міжнародних угод, що відносяться до прав людини. Хоча пропонуючи корисний захист, основою таких угод були взаємні зобов’язання між державами. Це знаходиться в різкому контрасті з сучасними угодами з прав людини, де такі зобов’язання належать безпосередньо власникам індивідуальних прав.

•    В  Англії  та  Франції  рабство  було  оголошено  поза  законом  приблизно на початку XIX століття, а в 1814 році британський і французький уряди підписали Паризький договір про співпрацю з метою припинення работоргівлі. На Брюссельської конференції 1890 був підписаний Акт проти рабства, який пізніше був ратифікований вісімнадцятьма державами, заявивши цим про свій намір покласти край трафіку африканських рабів.
•    Це, однак, не стосувалось примусової праці і постійних  і  жорстоких умов праці. Навіть 1926 Міжнародна Конвенція Рабства, мала на меті скасування рабства в усіх його формах, але не впливала на загальну практику примусової праці аж до кінця сорокових.
•    Створення Міжнародної організації праці (МОП) в 1919 році відображає переконання  у  тому,  що  універсальний  і  тривалий  мир  може  бутидосягнутий, лише якщо заснований на соціальній справедливості. МОП розвинула систему міжнародних стандартів праці, що відстоювали пристойну і продуктивну працю, свободу, рівність, безпеку і гідність.
•    Однією з сфер роботи МОП були заходи,спрямовані на боротьбу проти дитячої праці, особливо в її найгірших проявах. Ця робота стосується багатьох напрямків діяльності в цій сфері і до сьогодні, включаючи сприяння укладенню міжнародних угод з дитячої праці, таких як Конвенція МОП номер 182 щодо найгірших форм дитячої праці і Конвенція МОП номер 138 щодо мінімального віку працевлаштування.
•    Протягом 1899-1977 років було прийнято низку важливих угод в сфері міжнародного гуманітарного права, ознаменувавши ще одну сферу раннього співробітництва між державами. Міжнародне  гуманітарне право врегульовує ведення збройних конфліктів. Права людини можуть застосовуватися паралельно з міжнародним гуманітарним правом в багатьох сферах, наприклад у ставленні до в’язнів. Однак, міжнародне гуманітарне право більше спеціалізується і деталізує все, що стосується багатьох інших питань під час конфліктів, наприклад дозволене використання зброї і військової техніки.

Як  ви  вважаєте,  чому  виникла  необхідність  в  прийнятті  міжнародних    угод,    замість    розробки    окремими    країними власних стандартів?

ХХ століття

Як  ви  вважаєте,  чому  виникла  необхідність  в  прийнятті  міжнародних    угод,    замість    розробки    окремими    країнами власних стандартів?

ХХ століття

Ідея захисту прав людини від зловживань урядової влади через закон стала набувати ширшого схвалення в ХХ столітті, особливо після створення Ліги Націй і Міжнародної організації праці і їх роботи в сфері прав меншин, праці та інших питань. Важливість систематизації цих прав в письмовій формі вже була визнана країнами і, таким чином, описані вище документи стали ранніми попередниками багатьох сучасних угод з прав людини. Однак, саме події Другої світової війни дійсно вивели права людини на міжнародний рівень. Жахливі звірства, скоєні під час цієї війни, у тому числі голокост і масові воєнні злочини, спричинили виникнення наступного органу міжнародного права, і насамперед, створення прав людини такими, які нам відомі зараз.

Статут Організації Об’єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 р., відобразив  це  положення.  Статут  заявляє,  що  основним  завданням  ООН  є «позбавити прийдешні покоління від лиха війни» і «знов утвердити віру в основні права людини, гідність і цінність людської особистості, рівноправність чоловіків і жінок».

Загальна декларація прав людини була розроблена Комісією з прав людини ООН і прийнята Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 року. Всесвітня Декларація прав людини, без сумніву, є новаторською і продовжує слугувати як найважливіший глобальний інструмент по правам людини. Хоча не будучи досі юридично обов’язковою, ВДПЛ послужила спонуканням поза численними зобов’язаннями щодо прав людини, чи на  національному,  регіональному або міжнародному рівнях. Відтоді ряд ключових інструментів, які гарантують її принципи, також були розроблені і погоджені міжнародною громадою. Більше інформації з деяких міжнародних угод можна знайти в подальшій главі.

Права людини в різних частинах світу

Деякі регіони світу утворили  свої  власні  системи  захисту  прав  людини, які існують поряд із системою, створеною в рамках ООН. На даний момент існують регіональні установи захисту прав людини в Європі, Америці та Африці. Деякі кроки щодо встановлення стандартів регіональних прав людини, також приймаються в арабському світі і в регіоні АСЕАН (Асоціації країн Південної Азії). Тим не менше, більшість країн цього регіону ратифікували головні угоди і конвенції ООН з прав людини і таким чином висловили свою згоду із загальними принципами, і добровільно визнали себе суб’єктами міжнародного права у сфері прав людини.

В Європі різноманітні стандарти і механізми з прав людини захищаються Радою Європи, головним контролером з прав людини на континенті. Її роль, особливо за допомогою Європейської Конвенції про захист прав людиги та основоположних свобод та Європейського Суду з прав людини, буде озглянута нижче.
Поруч з Радою Європи, важливу роль також відіграють Європейський Союз і Організація з безпеки і співробітництва в Європі.

Зобов’язання Європейського Союзу щодо захисту прав людини отримали новий імпульс з затвердженням Лісабонської угоди, яка набула чинності 1 грудня 2009 р., забезпечивши повну юридичну силу Хартії основних прав Європейського Союзу. Вона містить громадянські, політичні, соціальні і економічні права, і вимагає, щоб як держави-члени, так і сам Європейський Союз дотримувалися цих прав. Суд Європейського Союзу  має  намір  відмінити  законодавство  ЄС, яке суперечить Хартії і розгляне питання відповідності законодавства країн- членів ЄС праву ЄС, хоча повсякденне правозастосування буде здійснюватися національними судами. Хартія окреслює права за шістьма  рубриками: гідність, свобода, рівність, солідарність, права громадян і справедливість. Заголовок «гідність» гарантує право на життя і забороняє тортурри, рабство і смертний вирок; «свобода» включає права на приватне життя, шлюб, думку, самовираження, зібрання, освіту, роботу, власність і притулок; «рівність» охоплює права дітей і літніх людей; «солідарність» захищає соціальні права і права робітників, право на гідні умови праці, на захист проти необґрунтованого звільнення і доступ до медичної допомоги; «громадянські» права включають право на голосування і свободу пересування, і «справедливість» охоплює такі права як право на ефективний правовий захист, справедливий судовий розгляд і презумпцію невинності. Агентство з  фундаментальних прав  (АФП) — експертний орган,  який збирає докази  щодо  ситуації  з  фундаментальними  правами  в  Європейському  Союзі і розробляє рекомендації щодо поліпшення ситуації. Воно не виконує роль моніторингу, а співпрацює з відповідними установами в процесі консультацій стосовно покращення забезпечення фундаментальних прав.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) об’єднує 56 держав з Європи, Центральної Азії  і  Північної  Америки.  Незважаючи  на  те, що вона спеціально не ставить перед собою завдання захисту прав людини, її комплексний підхід до безпеки дозволяє їй вирішувати широке коло питань, в  тому  числі  питання  прав  людини,  національних  меншин,  демократизації, політичних стратегій, боротьби  з  тероризмом,  діяльності  в  сфері  економіки та захисту навколишнього середовища. Діяльність ОБСЄ в сфері прав людини проводиться через Бюро демократичних інституцій і прав людини. Штаб- квартира БДІПЛ розташована в Варшаві, однак БДІПЛ діє по всій території ОБСЄ у сфері спостереження за виборами, демократичного розвитку, прав людини, толерантності та недискримінації і верховенства права. Його діяльність націлена на молодь і включає освіту в галузі прав людини, боротьбу з антисемітизмом і ісламофобією.

В регіоні Північної і Південної Америки стандарти і  механізми  стосовно прав людини випливають з Американської декларації прав і обов’язків людини 1948 року і Американської конвенції з прав людини 1969 року. Спеціальні документи були прийняті стосовно біженців, попередження і покарання за тортури, скасування смертного вироку, зникнення, насильства проти жінок, довколишнього середовища і інших питань.

Африканська Хартія прав людини і народів вступила в силу в жовтні 1985 року і на 2007 рік була ратифікована 53 державами. Хартія представляє інтерес зважаючи на наявність в ній низки положень, що відрізняють її від аналогічних документів, прийнятих в інших частинах світу:

•    На відміну від європейських або американських конвенцій, Африканська хартія включає соціальні, економічні та культурні права, а також громадянські і політичні права.
•    Африканська Хартія  йде далі  індивідуальних прав, і  передбачає  також колективні права народів.
•    Хартія визнає також, що особистість має не тільки права, але й обов’язки, і навіть перераховує визначені обов’язки особистості по відношенню до сім’ї, суспільства, держави і міжнародного співтовариства.

Як ви думаєте, чому обов’язки внесені до Африканської Хартії  прав людини? Чи не вважаєте ви, що вони повинні бути внесені в усі документи з прав людини?

Регіональна Арабська комісія з прав людини почала свою діяльність з 1968 року, але вона мала лише дуже вибіркові і обмежені повноваження стосовно сприяння правам людини. Змінена Арабська хартія з прав людини була прийнята Лігою Арабських Держав в 2004 р. і набула чинності в 2008 р.

Цей документ охоплює соціально-економічні і громадянсько-політичні права, а також посилається на «спільну цивілізацію» арабських держав. Набуття чинності Хартії і її моніторинговий механізм, Арабський комітет з прав людини і Арабська підкомісія з прав людини, стали багатообіцяючими знаками стосовно розвитку прав людини  в регіоні. Однак вона також потрапила  під жорстоку критику, наприклад, через  відсутність  заборони  жорстокого  покарання,  або за гарантування економічних  і  соціальних  прав  лише  для  громадян,  або за узалежнення деяких прав з ісламським шаріатом, за дозвіл введення смертного вироку для дітей у випадку, якщо це передбачено  національним законодавством, а також за схвалення обмежень щодо свободи думки, сумління і віросповідання, якщо це передбачено законодавством.

В регіоні Південно-Східної Азії тривають заходи, спрямовані на те, щоб цей регіональний орган виконав свої зобов’язання щодо створення Міжурядової комісії з прав людини, взяті нею в 2009 році. Коло повноважень цієї Комісії від 2009 року зазначає, що вона буде дотримуватись «Поваги по відношенню до міжнародних принципів прав людини, включаючи універсальність, неподільність, взаємозалежність і взаємопов’язаність усіх прав людини і основних свобод, так само як і неупередженість, об’єктивність, невибірковість, недискримінація і уникнення подвійних стандартів і політизації.

Як нам скористатися нашими правами?

Права людини існують для нас. То як же ми можемо ними скористатися? Ясно, що самого їхнього існування не достатньо, щоб покласти  край  порушенням прав людини, які, як всі ми знаємо, відбуваються кожен день, у всіх частинах світу. Чи можуть вони дійсно щось змінити? Як ми можемо їх використовувати?

Ви знаєте, що робити, якщо порушені ваші права людини?

Визнання ваших прав

У наступному розділі ми розглядаємо різні види прав людини, які захищені міжнародним правом. Якщо нам відомо, які саме галузі людського існування співвідносяться з нормами законів про права людини, і ми знаємо, що уряди, згідно з цими нормами, взяли на себе відповідні зобов’язання, ми можемо здійснювати тиск на них в тій чи іншій формі. У цьому розділі показано, що майже всі прояви несправедливості мають відношення до прав людини: будь то бідність в якійсь області, нанесення шкоди навколишньому середовищу, проблеми здоров’я, умови праці, політичні репресії, виборчі права, генна інженерія, проблеми меншин, тероризм, геноцид і так далі. І навіть сьогодні кількість проблем не перестає рости.

Деякі з проблем, пов’язані із застосуванням законодавства, що відноситься до прав людини, розглядаються безпосередньо в розділі «Питання та відповіді». У ньому даються короткі відповіді на деякі з найбільш загальних і поширених питань про права людини.
Крім того, в кожній частині Розділу 5 докладно розглядаються всі теми даного посібника. Якщо вам необхідно з’ясувати, як краще захистити якесь конкретне право, наприклад, право на здоров’я, на освіту або нормальні умови праці, вам буде корисно ознайомитися з основною інформацією, яка присвячена конкретній проблемі.

Використання правових механізмів

Ми розглянемо правові механізми, які були створені для захисту різних сфер людських інтересів. У Європі, а опосередковано в Африці і в Америці є постійно діючий суд — Європейський Суд з прав людини, який розглядає скарги про такі порушення. Навіть, якщо скарги не підпадають під юрисдикцію Європейського Суду, як ми  побачимо, існують  і інші  механізми, що дозволяють  притягнути держави до відповідальності за їхні дії і примусити їх до виконання своїх зобов’язань відповідно до угод про права людини. Нам легше від самого факту існування таких правових норм, навіть якщо не завжди є равові засоби, щоб примусити держави до їх виконання.

Лобіювання, проведення кампаній і акцій

Важливу роль у здійсненні тиску на держави відіграють різні  асоціації, неурядові організації, благодійні товариства та інші ініціативні групи громадян. Ця тема стала змістом розділу, присвяченому ролі активістів і НУО. Діяльність таких організацій особливо важлива для простих чоловіків і жінок на вулиці, і не тільки тому, що вони часто займаються справами конкретних людей, але також і тому, що вони дають звичайній людині можливість брати участь у захисті прав людини. Зрештою, ці асоціації складаються зі звичайних людей! Ми також розглянемо, як вони діють, щоб поліпшити становище з прав людини, а також деякі приклади їх успішних акцій.

Чи ви коли-небудь були причетні до розповсюдженняї або до іншої активності з прав людини?

Стань учасником

У Розділі 3 «Вживання дій для прав людини» описується, якими можуть бути ці заходи в умовах повсякденного життя, і наводяться приклади заходів, до яких ви самі могли б залучитися. Молодіжні групи мають величезний потенціал для тиску на уряди і міжнародні організації з тим, щоб випадки порушення прав людини потрапляли в поле зору громадськості. Наведені приклади повинні підказати вам, які заходи може вжити ваша група, а також ближче познайомити вас з повсякденною роботою неурядових організацій.

Дилеми прав людини

Реалізація прав людини означає зіткнення з рядом перешкод. По-перше, деякі уряди, політичні партії або кандидати, соціальні та економічні гравці та суб’єкти громадянського суспільства використовують тему прав людини в своїх інтересах без будь-яких зобов’язань щодо завдань в галузі прав людини. Іноді це може бути  пов’язано  з  невідповідним  розумінням  вимог  стандартів  прав  людини. В інших випадках це стається через умисне зловживання або бажання виставити себе таким, що поважає права людини, щоб вигідно виглядати в очах світу. По-друге, уряди, політичні партії, або кандидати або суб’єкти громадянського суспільства можуть критикувати порушення прав людини іншими, але  не  в змозі самі відстоювати стандарти прав людини. Подібне часто критикується як подвійний стандарт. По-третє, зустрічаються випадки обмеження прав людини від імені  захисту прав  інших. Це,  звичайно, могло  б бути  виправдано. Права людини не безмежні, і застосування своїх прав не має зазіхати на користування правами інших. Однак, ми маємо пильнувати, щоб захист прав людини інших не було, як порожнє вибачення за нав’язування обмежень. Активне громадянське суспільство і незалежна судова влада важливі для моніторингу таких випадків.  І нарешті, є випадки, коли захист прав однієї групи людей може само по собі спричинити обмеження прав інших. Таке слід відокремлювати від вищезгаданих випадків обмеження прав. Не завжди легко розпізнати такі випадки.

Конфлікти прав

Однак, права можуть також бути суперечливими. «Конфлікти прав» стосуються суперечностей, які можуть трапитися між різними правами людини або одними і тими же правами різних людей. Таким прикладом може бути ситуація, коли двоє пацієнтів, щоб вижити, потребують донорського серця; однак, в наявності лише одне для трансплантації. В цьому випадку право на життя одного пацієнта перебуває в конфлікті з тим самим правом іншого пацієнта. Інший приклад стосується випадку з евтаназією, коли право одного на життя може суперечити з його/її власним правом на смерть або правом звільнитись від принизливого лікування. Таким чином, конфліктують різні права однієї людини. Третій випадок стосується ситуацій, коли вступають у протиріччя різні права людини різних людей. Один приклад цього відображений у випадку в єврейській громаді міста Осло та в інших в Норвегії, взятому Комітетом ООН для демонстрації усунення расової дискримінації. В 2000 р. група, відома під назвою «Черевичники», пройшла з маршем на честь нацистського лідера Рудольфа  Гесса.  Учасники були вдягнуті в «напіввійськову» форму, а лідер містер Терьє Сьйолі проголосив антисемітську  промову, після  якої  натовп  неодноразово  салютував  нацистам і вигукував: «Sieg Heil» (За перемогу!). Протиріччя в цьому випадку було між правом містера Сьйолі на свободу самовираження і правом єврейської громади не зазнавати дискримінації. Комітет ООН гадає, що твердження містера Сьйолі містять ідеї расової переваги і ненависті, і тому подібна винятково образлива промова не підлягає захисту правом свободи самовираження.

Культурні традиції

Культурні традиції відображають цінності і переконання, яких дотримуються члени громади впродовж епох, і часто охоплюють цілі покоління. Кожна соці- альна група в світі має особливі культурні традиції і переконання, з яких деякі вигідні для всіх членів, в той час як інші — шкідливі для окремої групи, такої як жінки. Ці шкідливі звички включають наступне: жіноче статеве каліцтво (ЖСК); примусове годування жінок; ранні шлюби; різноманітні табу або звички, які перешкоджають жінці контролювати народжуваність; харчові табу і традиції щодо народжуваності; перевага синів і наслідки цього для статусу дівчинки; жіно- че дітовбивство; рання вагітність і ціна приданого. Незважаючи на їх шкідливий характер і порушення ними міжнародних законів прав людини, такі традиції зберігаються, тому що вони не викликають сумніву і набувають моральності в очах тих, хто застосовує їх.
Бюро ООН Верховного комісару з прав людини

Ряд звичок, які негативно впливають на здоров’я жінок і дітей і порушують міжнародні стандарти прав людини, часто називаються як «шкідливі звички». Це не означає, що всі традиції шкідливі і порушують права людини, але коли вони їх порушують, нам потрібно бути здатними піддати їх сумніву і відхилити.
Звичайна практика в багатьох суспільствах — «влаштовані шлюби», при яких дівчина, часто в дуже юному віці, зобов’язана вийти заміж за людину, обрану її сімейством, зазвичай в дуже юнім віці (зверніть увагу, що влаштовані шлюби — це не те ж саме, що примусові шлюби). Чи повинна така практика бути заборонена для захисту молодих дівчат? Чи це стало б проявом неповаги до традиції іншої культури?
В якості інших прикладів можна назвати тривалу в багатьох країнах практику жіночого обрізання. Тисячі людей страждають від наслідків таких звичаїв, і більшість людей, безумовно, вважають їх серйозним порушенням прав людини.

Чи варто розглядати жіноче обрізання як відмінність між різними культурами, до якого потрібно ставитися «терпимо», або порушенням права людини на фізичну недоторканність і здоров’я?

Захист усіх прав людини для всіх обумовлює відмову від шкідливих звичок. Нікому не може бути відмовлено в правах людини і гідності на підставі традицій  і культури, не в останню чергу тому, що традиції і культури не викарбовані на камені: вони змінюються і розвиваються; те, що часто було істиною двадцять років тому, не має жодного сенсу для теперішніх поколінь. Шкідливі традиції — це також нагадування, що сприяння у правах людини покладається на освітні програми і зусилля. Багато шкідливих традицій не можуть бути подолані одними репресіями і осудом: для того, щоб мати ефективність, вони потребують освіти  і залучення зацікавлених осіб. Навіть держави, які підписали міжнародні угоди по правам людини і несуть основну відповідальність за їх виконання. Саме дії окремих осіб, часто підтримані сім’ями і громадами, забезпечують дотримання цих звичаїв. Їх зміна не може бути нав’язана «зверху», але тут необхідна регулярна просвітницька робота з зацікавленими сім’ями і громадами, це єдиний спосіб, за допомогою якого може бути врегульовано запровадження прав людини разом з тим, що сприймається як особливі культурні права і традиції.

Чи можна культурні цінності ставитися вище універсальності прав людини?

Заради доброї справи

Іноді міжнародне співтовариство використовує санкції, щоб покарати режими, які вважаються систематичними порушниками прав людини. Такі санкції забороняють торгівлю з країною-порушником з тим, щоб чинити тиск на її уряд і змусити його переглянути свою політику. Ці дії іноді вирішуються в односторонньому порядку однією державою, а в інших випадках вони будуть прийняті Радою Безпеки ООН. Деякі країни були повністю ізольовані міжнародним співтовариством: протягом багатьох років через систему апартеїду була ізольована Південна Африка, а через десятиліття санкції також були застосовані до Іраку, Північної Кореї, Ірану та інших. Безсумнівно, наслідки таких санкцій відчувають на собі всі люди, але найбільше від них страждає менш захищена частина суспільства. Чи прийнятна така форма боротьби міжнародного співтовариства, щоб покласти кінець порушенням прав людини в певних державах?

У своїй доповіді «Відповідальність за захист» Міжнародна Комісія з інтервенції і державного суверенітету закликала до обережності і акценті на запобіганні, а не на реакції. Проте, коли міжнародному співтовариству необхідно вдаватися до «виняткових і надзвичайних заходів» «військового втручання заради захисту прав людини», вони наполягають на початку на великомасштабних втратах вбитими або етнічних чистках. Навіть в цьому разі вони проголошують наступні «Запобіжні принципи»:

•    Правильний намір: Які б не були інші мотиви держав для втручання, головною метою має бути зупинка або запобігання стражданням людей. Правильний намір краще досягається за допомогою багатосторонніх операцій, звичайно підтриманих регіональною думкою та зацікавленими в них жертвами.
•    Останній засіб: Військове втручання може бути виправданим лише, коли будь-який невійськовий варіант по запобіганню або мирному врегулюванню кризи був використаний, з обґрунтованими підставами того, що менші засоби не принесуть успіху.
•    Пропорційні засоби: Об’єм, тривалість і інтенсивність запланованого військового втручання має бути мінімально необхідним для забезпечення визначеного захисту людини.
•    Прийнятні перспективи: Обов’язково має бути прийнятний шанс на успіх в зупинці та запобіганні страждань, який би виправдав втручання, так щоб наслідки акцій не виглядали б гірше, ніж наслідки невтручання.

Заднім числом, як ви вважаєте, ці запобіжні заходи стосуються, наприклад, відповіді міжнародного співтовариства на різанину в Сребрениці в 1995 р., на бомбардування НАТО Косова в 1999 р. або на втручання в Афганістані в 2001 р.? Чи можуть такі акції бути виправданими з точки зору їх кінцевого результату, якщо вони спричинили велику кількість жертв?

Чи    можна    використовувати    захист    прав    людини    для виправдання  військової  кампанії?

У квітні 2001 р. Комісія ООН з прав людини відкинула ідею про те, що заради боротьби з тероризмом можна пожертвувати захистом прав людини. Резолюція Комісії 2001/24 засудила терористичні напади, пов’язані з конфліктом у Чечні, Російська Федерація, і порушення гуманітарного права з  боку  чеченських сил, а також деякі методи, найчастіше застосовувані в Чечні російськими федеральними силами. Резолюція закликала створити, відповідно до визнаних міжнародних стандартів, національну  комісію з розслідування  зловживань у Російській Федерації.

Права людини: Постійно міняються, постійно розвиваються

Не на всі питання, підняті в попередньому розділі, є чіткі відповіді — навіть сьогодні вони залишаються предметом запеклих суперечок. Ці суперечки досить важливі. Вони вказують як на плюралізм у підходах,  що є  головним для ідеї прав людини, так і на те, що права людини — це не наука, не застигла «ідеологія», а область етичної та правової думки, яка розвивається. Ми не завжди повинні очікувати чорно-білі відповіді. Ці питання є складними, і вони можуть бути відповідним чином збалансовані тільки при індивідуальному підході до кожного випадку.

І все ж це не означає, що відповідей немає взагалі або що згоди немає в жодній області. Таких областей багато, і число їх зростає майже щодня. Колись проблема рабства викликала дискусії, а сьогодні терпимість у цьому питанні більше не вважається прийнятною — право на свободу від рабства тепер універсально визнано як основне право людини. Жіноче  обрізання, хоча і отримує захист у деяких культурах, широко  засуджено  як  порушення прав людини. Можна стверджувати, що такою проблемою стає і  смертна кара, принаймні в Європі, де члени Ради Європи зобов’язалися рухатися до її скасування. Фактично відміна смертного вироку сьогодні — це передумова для членства в Раді Європи. Згідно з Міжнародною Амністією, більше двох третин країн світу скасували смертний вирок за законом або на практиці. В той час, як 58 країн зберегли смертний вирок в 2009 р., більшість ним не користується.

Так що ми повинні вірити, що багато з цих питань також знайдуть своє рішення. Ми ж, тим часом, можемо включитися в дискусію і винести власне судження щодо спірних питань, нагадавши про дві основні цінності: рівність та людську гідність. Якщо якоюсь дією по відношенню до будь-якої людині принижується її людська гідність, значить, воно суперечить духу прав людини.

Джерело: Рада Європи