У Львові, не попереджаючи родичів, незаконно позбавили волі на кілька діб Юрія Литвака. Били і тримали прикутим до батареї, поки не звів наклепу сам на себе та не зізнався у злочині, до якого непричетний.
У ніч проти 3 грудня 2011 року працівники патрульно-постової служби затримали Юрія Литвака разом із другом у Львові на вул. Шевченка. Хлопці вирішили «сходити до вітру» у під’їзді будинку. Їх затримали, бо поскаржилися мешканці, але чомусь як підозрюваних в обкраданні підвалів. Потім позбавили волі на три доби та ледь не нав’язали чужу кримінальщину.
«Мого сина затримали працівники Шевченківського райвідділу – і він пропав. Його там били, катували й мучили, а від мене приховували, де він», – розповідає мати затриманого Любов Литвак.
Із рук міліції Юрія забирала «швидка» – у вівторок, 6 грудня, вже із Залізничного райвідділу. І хоча обійшлося малою кров’ю – синцями та подряпинами – чоловік перебував у жахливому стані.
Дорогою ціною, але потерпілим таки вдалося створити прецедент – у Львові вперше за останні роки жертвам садистів у погонах вдалося домогтися справедливості. Кримінальну справу за фактом обкрадання підвалів порушили, але будь-які претензії до затриманих зняли. Понад те, проти самих міліціонерів порушено кримінальну справу.
Минуло більш як півроку – і 6 липня з’явилася інформація про те, що «прокуратура Шевченківського району м. Львова скерувала до суду кримінальну справу стосовно заступника начальника районного відділу міліції і трьох міліціонерів, які застосували насильство до двох львів’ян». За такі злочини чинне законодавство передбачає від трьох до восьми років ув’язнення з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Пан або пропав
Але до визнання складу злочину у діях міліціонерів дійти було непросто. Адвокат постраждалих розповіла, що чоловіків затримали близько першої години ночі 3 грудня (з п’ятниці на суботу). Зранку у приміщенні опорного пункту навпроти Шевченківського райвідділу міліції їх почали бити. Юрій Литвак написав явку з повинною, де «зізнався», що обкрадав підвали. При цьому, як розповіла адвокат, явку було складено навіть не стосовно того будинку, біля якого його затримали, – обікрали підвали у зовсім іншому місці. Того ж дня Литвака завезли в опорний пункт на вулиці Золотій, де до ранку понеділка тримали прикованим кайданками до батареї.
Родичам Юрія про його місцеперебування не повідомили. З понеділка (5 грудня) загубленого в міліцейських коридорах почали шукати всіма засобами, подаючи заяви та скарги про зникнення особи в обласне управління внутрішніх справ, в обласну прокуратуру, у сам райвідділ.
7 грудня знову скарги, знову телеграми. Випадково вдається з’ясувати, що Литвак перебуває в Залізничному райвідділі. Адвокат пройшла туди. Чоловіка вдалося звільнити. Одразу до райвідділу викликали «швидку», постраждалого госпіталізували та подали заяву у прокуратуру Шевченківського району. У середу 8 грудня у нього вже брали пояснення як у потерпілого від дій міліції. Відбулося судово-медичне обстеження на факт наявності тілесних ушкоджень.
За цих обставин у грудні минулого року порушили кримінальну справу за фактом перевищення службових обов’язків працівниками Шевченківського райвідділу.
Міліцейський «беспрєдєл» і проста людська безпорадність
Як пояснювала адвокат, порушень у діях міліції щодо затриманих було безліч.
По-перше, підозрювати чоловіків у крадіжці з підвалів могли лише в тому разі, якби їх упіймали на місці злочину, впізнали б свідки або якби при них було знайдено якісь речові докази. Нічого подібного у цьому випадку не було.
По-друге, чоловікам мали повідомити, в якому статусі вони перебувають у райвідділі. Кожна особа, що переступає поріг райвідділу, має такий статус (затриманий, свідок чи відвідувач) і так само має право про нього знати. Якщо людей затримали, то міліціонери зобов’язані дати їм змогу повідомити родичам (законом на це передбачено кілька годин), забезпечити собі захист адвоката. Натомість чоловікам сказали, що їх переводять в опорний пункт для відібрання ще деяких пояснень. При цьому ті й не здогадувалися, що їх підозрюють у крадіжці і що на них може очікувати.
По-третє, Юрія Литвака били, приховували його місцезнаходження від матері і принижували у збочений спосіб – він сидів прикутий до батареї, мусив проситися в туалет, просити їжу й медикаменти у своїх же мучителів.
Водночас, не маючи досвіду спілкування з «правоохоронними» органами, потерпілі виявилися дуже вразливими. Вони не мали при собі паспортів, тож їх змогли затримати вночі для ідентифікації особи. Також чоловіки неуважно подивилися в журнал доставлених у Шевченківський райвідділ, де було вказано, що їх затримано як підозрюваних. Просто підписалися в журналі і таким чином підтвердили, що претензій до працівників міліції не мають і що їх випустили з райвідділу, хоча насправді залишалися заручниками ситуації і просто «перекочували» з пункту А у пункт Б.
А далі спрацював інстинкт самозбереження – писали явки з повинною та зізнавалися в будь-чому, тільки щоб не били. Адвокат каже, що це правильна реакція, бо в таких ситуаціях геройство недоречне. Якщо є загроза життю і здоров’ю, краще підписувати, що дають, але будь-які незаконні дії працівників міліції мають бути зафіксовані відразу після виходу з райвідділу. Причому не можна відходити від райвідділу ні на крок, бо після того працівники міліції можуть розказувати, що, мовляв, пройшов десять метрів від міліції, впав і сам побився.
Міліція безкарна, бо нема контролю громадськості
Підбити підсумки щодо ситуації з катуваннями у райвідділах ми попросили експерта – представника Асоціації українських моніторів із дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ) Тараса Гаталяка:
– Цей випадок із катуваннями дуже добре ілюструє, що громадський контроль за роботою райвідділів, ізоляторів тимчасового тримання, опорних пунктів є недостатнім. Адже будь-яке обмеження волі громадянина з боку працівників міліції регулює закон, де чітко написано, що повинен робити правоохоронець, коли затримує особу, незалежно від того, райвідділ це чи ні. До речі, опорні пункти – це відкриті (!) установи міліції і будь-який громадянин має туди доступ, адже саме там відбувається контакт між дільничним інспектором та людиною, що має скарги або запитання. Користуючись цим правом, Асоціація УМДПЛ навіть зараз проводить моніторинг по всій Україні таких опорних пунктів.
Також Гаталяк не оминув увагою популярну практику явки з повинною, пояснив її причини: «Спостерігаємо сильний відтік професійних кадрів із міліції. Розслідувати справи кваліфіковано, збирати доказову базу часто нема кому. Водночас залишилися показники розкриття злочинів, які треба виконувати. Не останню роль у цьому відіграє явочна система, про яку ми давно говоримо. Вона створює для міліції спокусу незаконної поведінки, тому що явка з повинною може фігурувати як основний доказ у розслідуваннях. Тож працівники міліції намагаються будь-що її отримати. До речі, новий Кримінально-процесуальний кодекс цю явку вже переосмислює».
Ще один цікавий момент, на який вказав експерт, – це відповідальність: «В Україні, коли міліціонери застосовують грубі методи щодо затриманих, прокуратура зазвичай порушує кримінальну справу за ст. 365 ККУ – перевищення службових повноважень. Але чомусь не застосовують статті 127, яка чітко регламентує кару за катування. Інкримінували б цю статтю, то покарання працівників правоохоронних органів було б жорсткішим».
Вісім порад, як не втрапити у халепу з міліціонерами:
– завжди майте при собі паспорт;
– нічого не підписуйте, не читаючи та не впевнившись на 100% у правдивості того, під чим лишаєте свій автограф;
– якщо б’ють, підписуйте все, але відразу ж потому оскаржуйте;
– викличте «швидку» під райвідділ, говоріть про застосування сили, побиття, просіть відвезти у травматологію;
– найміть адвоката або зверніться до правозахисних організацій із тим, щоби правильно зібрати докази, пройти судово-медичну експертизу;
– не бійтеся скаржитися на дії працівників міліції;
– якщо ви – родич потерпілого, подавайте скарги і заяви, але так само узгодивши з юристами свої дії;
– робіть проблему публічною, звертайтеся до ЗМІ.
автор: Василина Думан, ЦІПЛ
джерело: zik.ua
