У Києві відбулася презентація фільму-розслідування «На роздоріжжі». Стрічку присвячено проблемі незаконного насильства з боку співробітників правоохоронної системи та пенітенціарної служби над наркозалежними людьми.
Фільм акцентує увагу на неприпустимості тортур та знущань по відношенню до будь-кого. Назва «На роздоріжжі» символізує вибір, перед яким опинилися герої фільму. Яким шляхом йти далі? Як розвиватися пенітенціарній системі: трансформуватися чи залишатися пострадянським артефактом? Яким шляхом йти органам внутрішніх справ: покривати свавілля своїх працівників чи відновлювати справедливість? Як боротися жертвам зі своєю залежністю, а одночасно — з міліціонерами та тюремниками, які використовують цю залежність?
«Мене як режисера в будь-яких історіях завжди в першу чергу зворушують людські долі. Зрозуміло, що є загальна проблема наркоманії, її лікування та попередження, як є проблема злочинності і правосуддя, покарання і його справедливості. Але за кожним конкретним випадком стоїть чиясь доля. Я хочу продемонструвати громаді проблему, яку вона намагається не помічати», — каже режисерка фільму Ксенія Кравцова.
«Ми разом із громадськістю вже три роки здійснюємо моніторинг дотримання прав всіх категорій громадян, які перебувають у місцях несвободи. Водночас існують представники так званих вразливих груп, які саме внаслідок своєї вразливості потребують додаткового захисту з боку держави. До такої категорії належать і наркозалежні особи. Основна проблема тут полягає у своєчасності та адекватності надання їм медичної допомоги» – зазначила Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська.
Виконавчий директор Асоціації УМДПЛ Вадим Пивоваров стверджує, що саме наркозалежні частіше за інших стають жертвами нелюдського поводження і тортур з боку міліції і працівників пенітенціарної системи.
За його словами, це знаходить своє підтвердження при аналізі службової документації і в бесідах з затриманими, заарештованими та засудженими людьми: «У цьому випадку правоохоронцям не потрібно придумувати будь-яких витончених методів тортур — майструвати електрогенератори або діставати протигази, досить просто обмежити доступ наркозалежного до препарату, який він приймає».
«Люди беруть на себе масу нерозкритих справ тільки за обіцянку отримати наркотик», — додає Олексій Загребельний, керівник сумської громадської організації “Клуб «Шанс».
В Україні працюють програми замісної підтримувальної терапії (ЗПТ), які допомагають наркозалежним, поступово зменшуючи дозу, подолати свою залежність і повернутися до повноцінного життя. «Основна задача замісної терапії — перевести пацієнта із ін’єкційних вуличних наркотиків на таблетовані медичні препарати. Таким чином знижується шкода і ризик передачі, наприклад, ВІЛ-інфекцій і гепатиту», — каже Тарас Злиденний, головний лікар Сумського обласного наркологічного диспансеру.
Однак сайти — місця, на яких йде видача препаратів ЗПТ — стали одним із об’єктів пильної уваги міліціонерів. Тут вони нерідко затримують пацієнтів, доставляють їх до райвідділів для дактилоскопування або щоб пред’явити звинувачення в якому-небудь злочині.
Згідно з українським законодавством, з моменту затримання і подальших процесуальних дій учаснику ЗПТ має бути забезпечене право на отримання препаратів, причому без переривання. Це право закріплене спільними нормативними актами МВС-ДПтСУ-МОЗ[1], однак у більшості випадків воно порушується: часто у черговій частині міліції та слідчих ізоляторах пенітенціарної служби взагалі не знають про цей наказ. І використовують стан наркозалежної людини кожен по-своєму.
