80 відсотків вітчизняних громадських, культурних, соціальних закладів недоступні для людей на візках. Ця інформація – не офіційна. Її зібрали самі інваліди та громадські організації, які допомагають людям з обмеженими можливостями.
Ставлення до громадян з обмеженими можливостями здоров’я є характерною ознакою її цивілізованості та демократичності. Саме це й стало поштовхом для прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 3 грудня 1982 року Резолюції №37/52 «Всесвітня програма дій по відношенню до інвалідів». Тому 3 грудня було проголошено Міжнародним днем інвалідів.
Цей День привертає підвищену увагу суспільства до проблем осіб з інвалідністю, дає нагоду звірити, що зроблено і що потрібно зробити для формування гідних умов життя людей з обмеженими можливостями, аби ніхто не почувався забутим чи полишеним наодинці зі своїми проблемами.
У грудні 2006 року ООН прийняла Конвенцію про права інвалідів, у 2008 році вона набула чинності. Конвенція націлює на сприйняття інвалідності як, в першу чергу, питання прав людини, а не тільки медичного забезпечення, благодійності або опіки з боку оточення.
Цей юридично обов’язковий для виконання міжнародний документ охоплює різні сфери, де можуть виникати перешкоди, такі як фізичний доступ до споруд, доріг та пересування, а також доступ до інформації за допомогою комунікаційних засобів. Від країн-учасниць очікується прийняття відповідного національного законодавства в сфері громадянських прав з метою покращення життя інвалідів.
Наразі серед понад 7 мільярдів чоловік, що населяють планету Земля, у більше як 1 мільярда – 15% населення світу – діагностована та чи інша форма інвалідності. Такі дані наводяться на сторінці сайту ООН, присвяченій Міжнародному дню інвалідів.
«Інвалідність – це медичний стан або серйозно порушена функція організму, що істотно лімітує або обмежує можливості індивідуума в контексті стандартних норм для окремих груп», – йдеться в повідомленні.
В Україні офіційне відзначення Міжнародного дня інвалідів – 3 грудня – затверджено Указом Президента України від 27 листопада 1993 року.
На сьогодні в нашій країні проживає понад 2,7 млн. інвалідів (в т.ч. більше 165 тисяч дітей). Із загальної чисельності інвалідів близько 600 тис. працює, що є недостатнім рівнем працевлаштування інвалідів порівняно з іншими країнами.
В основі принципу соціального захисту інвалідів мусить бути не лише соціальне забезпечення, а й їх захищеність через створення у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу.
У Міністерстві соціальної політики точну кількість пандусів та інших допоміжних засобів назвати не можуть. Але у День інваліда запевняють – працюють над облаштуванням безбар’єрної України.
Про покращення у цій царині звітує й харківська влада, яка запевняє, що 92% будівель лікувальних установ Харкова обладнані пандусами для людей з обмеженими можливостями – повідомляють у Департаменті праці та соціальної політики Харківського міськвиконкому.
Зокрема, за інформацією чиновників, пологими спусками обладнані сходинки в 99 будівлях системи охорони здоров’я міста зі 108. Так само пандуси облаштували у всіх будівлях районних адміністрацій, районних управлінь праці та соціального захисту населення, територіальних центрах соціального обслуговування, а також на автовокзалі на проспекті Гагаріна та Південному залізничному вокзалі. І 21 світлофор в Харкові обладнаний спеціальними звуковими і голосовими пристроями для слабозорих.
Також місцеві владники зазначають, що пандуси встановлені в деяких закладах культури, соціальної сфери, торгівлі. Звісно, прогрес у цьому питанні є очевидним, і заперечувати його недоречно. Втім, мережа закладів та установ, до яких доступ людей із обмеженими можливостями є просто унеможливленим через відсутність пандусів, на сьогодні є, на жаль, набагато більшою. І не тільки в Харкові, але й по всій Україні.
До того ж, як вказують громадські активісти, нерідко чиновники облаштовують інфраструктуру для інвалідів «для галочки», з крутими підйомами, слизькими поверхнями. «Іноді пандус встановлений під кутом ледь не в 45 градусів, і будь-яка людина, яка наважиться з нього з’їхати, ризикує перетворитися на інваліда», – нарікає голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», член Харківської правозахисної групи Юрій Чумак.
Тому важливим і нині залишається завдання щодо подальшого впровадження у життя норм міжнародного права та вітчизняного законодавства для вирішення проблем людей з інвалідністю, щоб кожен відчував себе захищеним та потрібним суспільству.
