Медичне право в Україні не є досконалим, але все ж таки існує низка законів, які захищають право громадян і регулюють правові відносини між лікарем і пацієнтом в окремих медичних галузях. Але, чи діють ці закони? Або як все у нас: закон існує на папері, а лікарі діють, як хочуть?
Не всі лікарі, звісно. Більшість лікарів сумлінно виконують свої обов’язки за мізерну зарплатню. Але є і виключення. З таким виключенням зіткнулася громадянка М., яка звернулась до нас по допомогу. Син цієї громадянки страждає на психічне захворювання. Про це їй казали всі психіатри, до яких вона зверталась. З дитинства він поводив себе дивно, стояв на обліку в дитячому психоневрологічному диспансері, лікувався у підлітковому відділенні Харківської обласної психіатричної лікарні № 3, був визнаний непридатним армії за ст. 17-Б (психопатія). Всього цього більш ніж достатньо, щоб примусити сумлінного чи просто фахового і законослухняного психіатра замислитись. Але в нашому випадку він потрапив зовсім до іншої людини і це мало фатальні наслідки.
Син жінки, яка до нас звернулась, якого назвемо В., раптом забажав змінити стать. Ані в дитинстві, ані у зрілому віці він не проявляв жодної риси транссексуалізму. В дитинстві грав тільки з машинками і вперто не одягав речі, які здавались йому дівочими. Дружив з хлопцями, був тричі одруженим. Перелік цих рис миттєво викликав у психіатрів, з якими консультувалась його мати, громадянка М., стурбованість і пересторогу. Вони починали розпитувати, чи не було у її сина нападів агресії, чи не було нав’язливих станів. І все це було. Після чого діагноз усіх психіатрів, з якими мати спілкувалась, був одностайним: у сина шизофренія! Чути таке матері дуже гірко. Вона намагалась з’ясувати, що з її сином, але він повністю розірвав контакти з батьками тому, що вони не визнавали його дівчиною і не бажали називати дівочим ім’ям. До психіатрів звертатися категорично відмовлявся. І тут мати через свого старшого сина знайшла психіатра, який порадив їй звернутися до медичного НДІ, де в нього працювала знайома – теж психіатр.
В. з радістю, яка здивувала батьків, погодився на госпіталізацію до цієї лікарні. З’ясувалося, що В. бажає зробити собі операцію зі зміни статі і хоче отримати дозвіл на таку операцію. Тому він і погодився лікуватися у денному стаціонарі у лікарки – О.І.С. І лікарка поклала його до цього відділення.
Коли мати приходила до неї, С. казала їй у присутності колег матері, що у її сина важка форма шизофренії, що він знаходиться на лікування у денному стаціонарі, а краще було б лікувати його у закритому відділенні не менше ніж 3-4 місяці. Що йому потрібно призначити спеціальне лікування, але вона не хоче робити різких кроків, щоб не втратити довіру пацієнта. Вона, навіть, призначила сину респолепт та соліан – ліки, що застосовуються при шизофренії. Але давати ці ліки мав старший син М., бо хворий з’являвся у відділення, коли сам вважав за потрібне. Отже, лікувати шизофреника, всупереч усім протоколам, повинні були самі родичі. В цей період хворий, який працював разом з братом, перестав з’являтись на роботі. Отже, з його лікуванням нічого не вийшло. Ще лікар казала матері у присутності двох свідків, що її син вживає наркотики, які посилюють маячню і викликають загострення шизофренії. Також, вона казала, що викличе санітарів і покладе хворого до реанімації. Все це і мати, і її колеги – свідки слухали з надією. Але час минав, а нічого не відбувалося.
І ось при черговому дзвінку лікареві мати дізналась, що хворий не з’явився на комісію. Одночасно, він показав брату довідку, яку дала йому психіатр, де був виставлений діагноз – транссексуалізм – F-64.
Лікарка пояснила матері, що дала йому таку довідку, щоб хворого не затримувала міліція, бо він водить автомобіль.
Мати, зрозумівши, що психіатр С. не є лікарем, який допоможе в скрутній ситуації, викликала швидку психіатричну допомогу, щоб обстежувати сина в психіатричній лікарні № 3 м.Харкова. Але, коли «швидка» привезла його у прийомне відділення, лікарі прийомного відділення зажадали поспілкуватись з психіатром, яка «лікувала» хворого. Але та, чомусь, відмовилась прийти до них, після чого ні про який прийом сина до лікарні не було і мови. Що сказала лікарям лікарні № 3 психіатр С. – нам невідомо. Але сказала вона щось таке, що класти хворого у лікарню ніхто не наважився
Мати дізналась, що її син потрапив на обстеження за підробленим направленням з районної лікарні. Це підтвердила і лікарня № 6, звідки нібито було направлення. І діагноз у сина, встановлений лікаркою С. – такий, як у довідці – F-64 – транссексуалізм. Причому, висновок F-64, а точніше – вирок, підписали три лікаря, а С. казала матері, що хворий на комісію не з’явився.
А тепер звернемося до законодавства. Хворий В. погодився на денний стаціонар, де працює лікарка С. з наміром отримати дозвіл на хірургічну зміну статі. Але чому він постійно вживав жіночі гормони, що, як сказала лікарка С. його матері, є небезпечним для його життя.
А чи мала право лікарка залишати хворого у небезпеці?
Ч.1 ст. 139 Кримінального Кодексу передбачає: 1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.
Ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України. Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником
1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, – карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Але ж, існує і частина друга вищезазначених статей, де мова йдеться про важкі наслідки, спричинені діями медичного працівника. Невідомо, який зараз стан здоров’я В., які наслідки прийому гормонів, які він сам собі призначив, а лікарка С. не завадила цьому самогубству. Тому, якщо провести повне медичне обстеження В. , можливо, виникне потреба у застосуванні частини 2 ст.ст. 135-136, 139-140 КК України.
Окрім того, лікарка С. порушила Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.02.2011 № 60, яке має назву «Порядок обстеження осіб, які потребують зміни (корекції) статевої належності», зокрема статті:
2.2. Стаціонарне психіатричне обстеження в умовах психіатричної лікарні протягом не менше 30 днів, але не більше 45 днів, з повним психологічним та патопсихологічним обстеженням для підтвердження або виключення діагнозу “Транссексуалізм”. Обстеження пацієнта в умовах денних психіатричних, психосоматичних та кризових стаціонарів або амбулаторно не допускається.
2.3. Ендокринологічне та соматичне обстеження, необхідні для з’ясування протипоказань для ендокринної та/або хірургічної зміни (корекції) статі.
Отже, лікарка С. не мала ніякого права виставляти діагноз F-64 без консультацій і обстеження сексопатологом, ендокринологом, генетиком. Але ж виставила. Чим порушила ще одну статтю Кримінального Кодексу, а саме статтю 365 КК України. Але прокуратура Московського району м. Харкова чомусь вперто не бачить порушень. Так людину залишають у вкрай небезпечному стані без будь-якої медичної допомоги, і ніхто цьому не протидіє.
Лікарка С. – несе пряму відповідальність за все, що відбувається зараз з хворим В. Мати сподівається, що суд належним чином відреагує на всі ці злочини лікарки. Будемо сподіватись і ми.
Марія Лученок http://www.khpg.org/index.php?id=1342433061
